Спілкування про стан почуттів

Пересічний чоловік не любить часто повторювати, що кохає свою дружину. Непересічний робить це.

Проблеми в стосунках жінок з чоловіками виникають, зокрема, тому, що ми не можемо ефективно порозумітися.

 

Початком проблем, які виникають під час спілкування, є те, що жінки й чоловіки мають різну потребу виражати свої почуття. Також їм буває нелегко порозумітися тому, що уявлення жінок і чоловіків про сфери, котрі треба відверто обговорювати й узгоджувати, значною мірою відрізняються. Крім того, нам притаманний відмінний вроджений рівень емпатії, тобто здатности й бажання співпереживати, вникати в справи іншої особи.

Кидаємо один одному під ноги колоди

Правду кажучи, допускаємо під час спілкування багато помилок. З одного боку, нечітко змальовуємо свої наміри, а з іншого – невміло (часом, навіть перекручено й недоброзичливо) трактуємо те, що повідомляє нам інша особа. Прикладом цього може бути відома практика, коли перебиваємо співрозмовника на половині фрази: “Чудово знаю, що ти хочеш сказати. Можеш навіть не продовжувати”. Зрозуміло, що кажемо таке, бажаючи зробити на зло, понервувати дружину. А справжньою і єдиною причиною такого (надто інтенсивного) трактування слів дружини був її поганий настрій. Ще однією проблемою є той факт, що, розмовляючи, ми просто ранимо одне одного. І робимо це часто несвідомо й, справді, без злого умислу.

Саме завдання болю стає частою причиною “незрозумілої” поведінки подружнього партнера, який “ніколи не хоче розмовляти”. Важко цьому дивуватися, якщо після кожної розмови він почувається, наче побитий пес. Класичними способами завдання болю є висунення особі претензій стосовно справ, яких вона просто не може змінити чи вирішити. Це, наприклад, може бути словесна атака на родину, в якій виріс подружній партнер, або згадка про якусь неприємну справу з минулого. Певна річ, що цей факт неможливо змінити, а постійне нагадування лише про негативні моменти веде до того, що наше уявлення про те, що було, стає щораз похмурішим. Часом я раджу подружжям використати протиотруту від такого песимістичного ставлення до минулого, а саме – хоча би раз на тиждень спокійно почаювати разом й згадати винятково приємні хвилини, проведені разом. Посприяти цьому можуть альбоми з фотографіями з минулих років.

Варто пробувати

Незважаючи на всі вищеназвані проблеми спілкування, не можна занедбувати праці на цій ниві. Адже це єдина дорога до взаємного пізнання, зокрема, й усього того, що стосується делікатної і вимогливої сфери почуттів. Правильне спілкування – це також єдиний по-справжньому ефективний шлях до налагодження стосунків, близькости, єдности – тобто співпричастя осіб, на що, зрештою, слово “спілкування” виразно вказує. Врешті-решт, вирішальний вплив на те, чи подружжя є щасливим, має саме те, якими є стосунки між особами, якого рівня єдности, тобто співпричастя, вони досягли.

Підсумовуючи, можна сказати, що неможливо жити й будувати щасливих міжлюдських стосунків без глибокого, якісного спілкування. Треба, задля власного щастя, докласти зусиль, аби навчитися правильно спілкуватися й, переборюючи труднощі, постійно йти назустріч іншим з чесною пропозицією домовитися, порозумітися. На жаль, багато подружжів саме на цій ниві занедбують і втрачають своє щастя, а шкода.

Правильне почуттєве спілкування – це не маніпуляція

Гадаю, що тепер цілком доречно буде коротко розглянути засади правильного спілкування. Воно повинно поглиблювати зв’язок, тобто співпричастя, між людьми. Метою не є (у кожному разі не має бути) перемогти кого-небудь, виграти, довести чиюсь провину. Спілкування, тобто порозуміння, щоправда, має стосуватися стану почуттів й інформувати про них, але в той час мусить використовувати логічні, розумові аргументи. Почуттєві аргументи у вигляді жіночих сліз чи чоловічої агресії можуть “переважити шальки терезів у бік перемоги”, але, поза сумнівом, не дадуть змоги досягти бажаних результатів у справі створення подружньої єдности. Навпаки, чоловічі вчинки, “всупереч логіці”, сльозам дружини чи жіноча поступливість, спричинена страхом перед дедалі більшою агресією чоловіка, яка проявляється, наприклад, у формі крику, веде до емоційного віддалення. Ба більше, породжують знеохочення, роздратування й навіть бунт.

Розглядаючи засади правильного спілкування, яке дає змогу досягти порозуміння, а отже, й єдности, мушу зробити важливе застереження. Нині доволі часто способи й навіть техніки спілкування використовують для того, аби… маніпулювати співрозмовником. Наприклад: як директор має розмовляти з підлеглим або прохачем, щоби в того – після отримання відмови – склалося враження, що директор – чудова людина, але справді нічого в його справі не міг зробити. Як батьки повинні розмовляти з дітьми, щоби вони реалізували не своє покликання, а очікування батьків (дуже часто завищені, недосяжні для дитини або навіть помилкові й у результаті шкідливі). Можна навіть знайти практичні поради стосовно того, як розмовляти з поліцейським, щоби, після здійсненого порушення, не заплатити штрафу, або як говорити з учителем, щоби вберегти свою дитину від покарання за хуліганський учинок.

Отож, ще раз наголошую, що далі подані засади спілкування повинні слугувати налагодженню добрих стосунків між особами, а не тому, щоби виграти, перемогти чи кимось маніпулювати.

Попередній запис

Учімося слухати

Наступний запис

Спілкування про стан почуттів (продовження)