У домі фарисей Симона
Не всі фарисеї боролися з Ісусом Христом. Симон, один з фарисеїв, навіть запросив Його на гостину. І тоді сталося щось незвичайне. У певний момент серед гостей з’явилася незапрошена жінка. Всі знали, що вона грішниця. Презирство суспільства, а особливо фарисеїв та книжників, було для неї болючим. Тому вона була сумною і не знаходила радости, чинячи гріхи.
І ось до цієї місцевости приходить Ісус Христос. Усі довкола говорили про Його навчання і чуда. Від знайомих вона почула, що Він не гордує грішниками, буває в їхньому товаристві і навіть прощає гріхи. Правдоподібно, до зустрічі в домі Симона вона кілька разів була серед натовпу слухачів, щоб переконатися в правдивості всього, що чула про цього чоловіка. Врешті наважилася на зустріч з Ним. Однак Ісус Христос майже ніколи не був сам. Вона була сміливою жінкою, однак соромилася звертатися до Нього з такими справами в присутності великого натовпу. Тому прийшла до дому Симона, де було небагато людей.
Її ніхто не запрошував. Можливо, вона заздалегідь підготувала якісь слова і прохання про прощення. Однак не промовила й слова. Вона зрозуміла, що Христос про все знає, тому не варто розповідати про власні гріхи перед людьми, які потім тільки про те й пліткуватимуть. Тому вона спромоглася лише на плач коло ніг Ісуса.
Фарисей Симон бачив, як ця жінка обмиває ноги Ісуса слізьми, обтирає волоссям і цілує. Це його обурювало. Однак він не насмілювався висловити своє незадоволення і вигнати непрошену гостю. Міркував: «Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка до Нього торкається, бож то грішниця!» (Лк. 7:39).
Ісус Христос знав і життя цієї жінки, і приховані думки Симона. Щоб присутні усвідомили, наскільки важливими є любов і жаль за гріхи, промовив: «Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила» (Лк. 7:47). Ця жінка виразила свою любов до Ісуса Христа сльозами і, безсумнівно, бажанням змінити своє життя.
Сучасна жінка з вулиці
Скорочений зміст листа сучасної жінки з вулиці до італійського католицького тижневика:
«Мені було 19, коли я зустріла хлопця, на котрого давно чекала. Принаймні, так мені тоді видавалося. Він був безробітним, і тому мої батьки забороняли нам зустрічатися. Лише час від часу йому вдавалося знайти якусь тимчасову роботу. Я не слухала батьків, і впродовж року ми таємно зустрічалися. Вдома почалися сварки. Потім помер мій тато, і я наважилася залишити батьківський дім. Спочатку все було чудово. Однак офіційно ми не одружилися, бо він вважав шлюб банальною формальністю. Говорив, що для спільного життя потрібне лише кохання. Я погодилася на це, бо дуже його кохала. Помешкання ми не мали. Коли в нас були гроші, ми винаймали кімнату в знайомих. Після року спільного життя я помітила, що він мене зраджує, були й інші вади. Я хотіла покинути його, але в нас народилася донечка Сабріна.
Це з огляду на доньку я була вимушена принижуватися. Мій чоловік змусив мене заробляти власним тілом. Я стала повією. Потім він покинув мене і знайшов іншу. Я жила лише для Сабріни. Щоб якось заробити гроші на прожиття, торгувала власним тілом. Потім почалися проблеми зі здоров’ям.
Що робити неодруженій жінці з дитиною, якщо в неї немає джерела утримання? Мати не захотіла бачити ні мене, ні моєї доньки. Колишні приятелі й рідні ігнорують мене. Тепер я для них ніхто. Плачу і хочу померти. Однак, з огляду на мою донечку, не маю відваги відібрати собі життя. Іноді, особливо коли відчуваю огиду до себе, згадую про Бога і не можу зрозуміти, чому Він залишив мене напризволяще».
Ця жінка написала до редакції, сподіваючись на якусь пораду. Редактори вирішили їй допомогти.
Ми познайомилися з долями двох жінок, яких можна назвати блудними доньками. Задумаймося, як ми ставимося до таких жінок: як фарисей Симон чи як Христос і редактори тижневика?
А що думати про хлопців і чоловіків, які користуються послугами таких жінок?