Широко розповсюдженим сьогодні є страх перед майбутнім. Ми боїмося, що не зможемо заробити на прожиття, що майбутнє несе зі собою багато утисків, що втратимо нашу роботу, що захворіємо, що не впораємося з нашим життям. Саме в економічно нестабільні часи багато людей переймаються такими турботами. Одна жінка поділилася зі мною своїм страхом, що з її чоловіком може щось трапитися і вона залишиться сама з чотирма дітьми. Тоді вона сама не зможе ані фінансово, ані фізично подбати про них. Логічно, що постають такі страхи. Дійсно може статися, що чоловік потрапить в аварію або внаслідок хвороби не матиме змоги заробляти на прожиття родини. Знову і знову спілкуюся з людьми, котрі опановані подібними страхами. Вони вже не покладаються на те, що здобули. Майже щодня дізнаються зі світових новин, як катастрофи за лічені хвилини чи секунди змітають важко напрацьоване, і відчувають, наскільки тонким є лід, на котрому вони самі перебувають.
Це страх перед неконтрольованою і непередбачуваною сферою невідомого. Це також зосередження на тому, що все нібито стає гіршим і важчим. Сьогодні чимало людей, дивлячись у майбутнє, лише бідкається, що ж воно принесе, і сподівається від нього мало доброго. Мовляв, станеться так, що держава не платитиме пенсій, що організована злочинність стане потужнішою, що глобалізація призведе до збідніння і щораз більшого хаосу у світі. Страх перед майбутнім характерний для мешканців Європи. Буваючи в країнах Південної Америки чи Азії, у країнах, що розвиваються, багато європейців дивується, що тамтешнім людям заледве знайомі такі страхи. Хоч їхня ситуація видається невтішною, – вони повні надії крокують у майбутнє. Часто страхи щодо майбутнього мають прикмети сценаріїв жахів і катастроф: декотрі люди детально вимальовують у своїй уяві потопи, атомні війни, терористичні акти та злочини в наступних роках. Вони переконані, що їхні фантазії стануть дійсністю. Не лише вони самі пройняті страхом, а й на інших наганяють страх перед майбутнім.
У Своїй апокаліптичній промові Ісус говорить про цей страх таке: «І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль, коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні порушаться» (Лк. 21:25-26). У грецькому тексті вжито слово «апопсихоо», що означає перестати дихати, видихнути життя. Страх перепиняє дихання, буквально призводить до того, що людина перестає дихати або життя цілковито виходить з неї. Євангелист Лука виражає цим те, що погляд на загрозливі події в небозводі та штормові хвилі на морі затримає наше дихання. Цей страх так само актуальний сьогодні, як і тоді. Землетруси, потопи і негоди багато кому видаються передвісниками кінця світу, коли станеться надпотужна катастрофа й абсолютно все живе припинить існування.
На таку паніку щодо кінця світу Ісус реагує такими словами: «Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення!» (Лк. 21:28). Люди не повинні боятися катастроф, бо ними починається їхнє спасіння. Як це розуміти?
Ісус насамперед, мабуть, у часовому аспекті формулює Своє запевнення: коли у світі ставатиме все гірше, то це передвіщатиме прихід Сина Людського. І коли Син Людський прийде в славі, то спасе людей. Його прихід звільнить нас від усякої скорботи, а також і від страхів.
Ми не повинні зосереджуватися на катастрофах і на нашому страхові, а випростатися і поглянути вгору. Від Бога, з неба, приходить наше спасіння. З позиції неба ми інакше дивимося на світ навколо нас. Вдивляємося над вузьким горизонтом. Пізнаємо там добру силу, котра тримає нас у своїх руках, пізнаємо зціляючого нас Бога Ісуса Христа, Який посеред нужди хреста є нашим Спасителем.
Ще один аспект Ісусових слів такий: початок спасіння в утисках. Там, де ми найбільше боїмося занепаду, вже починається спасіння. Гьольдерлін висловив це так: «А де є небезпека, росте і рятунок». Погляд віри вже посеред ночі бачить початок дня, у кризі – початок зміни, а в наростаючому страхові – силу віри, що є в нас.
Євангелист Лука в розповіді про Преображення Ісуса зобразив переміну страху посеред скорботи. Ввечері Ісус зі Своїми учнями піднявся на гору. Зазвичай Він уночі молився. Учні ж поснули. Раптом прокинувшись, вони побачили Ісусову славу та поряд з Ним Іллю та Мойсея. Під час молитви Ісусове обличчя преобразилося, а Його одежа стала білою, неначе блискавка. Незважаючи на це щасливе пережиття, учні відразу наповнюються страхом, коли їх затіняє хмара (Лк. 9:34). З хмари лунає голос Бога: «Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!» (Лк. 9:35).
Обітниця розповіді про Преображення така: переміна стається вночі. Там, де найтемніше, Боже світло світить найяскравіше. Знаючи це, ми все ж таки підпадатимемо страхові, коли нас затінятиме хмара – хмара хвороби, хмара загрози втратити роботу або ж хмара важких обставин. Тоді нам, як і учням, потрібно лише слухатися голосу Бога. Божий голос звіщає, що посеред ночі та при темних хмарах Ісус є серед нас. Коли ми слухаємо Його посеред нашого страху, коли віримо в Його прихід посеред ночі, тоді темрява стає також і для нас світлом, а нужда – спасінням. Перебуваючи в страху та в утисках, ми повинні духовно дивитися вгору. Тоді пізнаємо Господа Ісуса, Який приходить до нас саме тієї миті. Він є Той, хто обіцяє нам спасіння. У Його приході криється спасіння. Тоді спадають пута наших страхів і серце наше відкривається. Спасіння не є усуненням усього нашого страху, а звільненням з тісноти нашого серця саме посеред страху.
Ісусова засторога дивитися вгору і надіятися на близьке спасіння, багатьом людям не буде достатньою для долання страху перед майбутнім, якщо їхня віра слабка або якщо вони не осягають Ісусових слів. Малодоцільним є переконувати себе, що ми не боїмося майбутнього. Та можемо казати собі принаймні так: дотепер я давав собі раду з життям, впораюся з ним і далі, що б не сталося. Розваживши над тим, чого ми боїмося: голоду і бідності, війни, катастроф – можемо собі сказати: не маємо гарантії, що завжди вистачатиме грошей, що не вибухне війна, що Земля уникне катастроф, але уповаємо на те, що ми є в Божих руках. Не знаємо, як діятимемо, коли все стане гіршим, але Бог з нами. З Божою допомогою ми пройдемо в життя.
Ще один спосіб подолати страх перед майбутнім – це цілковито жити тут і тепер. Ми є тепер, відчуваємо себе і дякуємо за те, що є тепер. Тепер ми є в Божій руці. Ісус запрошує нас до такого налаштування, кажучи нам випростатися і підняти наші голови. Тобто ми не повинні впадати у відчай, розчаровано хнюпитися і дивитися, як нас тягне донизу. Коли ми випростовуємося, від нас відступає депресивний настрій і гнітючий стан. Коли дивимося вгору до Бога, то розширюється наш горизонт. Уже навіть сама позиція стояти прямо і звертати погляд до Бога може нас змінити. Не тривожмося, що буде. Тепер, у цей момент, ми перебуваємо тут і твердо довіряємо Богові, Котрий втримує і підтримує нас. У цьому випростаному стані можемо промовити за псалмоспівцем: «Свого тягара поклади ти на Господа, і тебе Він підтримає» (Пс. 55:23).