Хоча заможні люди вдаються до різних засобів, щоб гарантувати собі безпеку чи захистити здоров’я, незаперечним є факт, що цей вид страху відчувають усі. Ніхто не вільний від нього – ні великий, ні малий, ні багатий, ні бідний, бо влада й багатства не гарантують безпеки від усіх нещасть. Влучно описує це Сирах: «Велике завдання припало для кожного, і важке ярмо на дітях Адама, – і то вже від дня виходу з материнського лона аж до дня, як повертається до спільної всім неньки. Їхні думки, сердешний страх – міркування про майбутнє, про смерти день. Від того, хто сидить на престолі у славі, до того, хто, впокорений, у поросі й попелі; від того, хто носить багряницю й вінець, до того, хто вгортається у грубу тканину, – скрізь лють і заздрощі, замішання й неспокій, страх супроти смерти, пересердя і сварка. А під час відпочинку на постельному ложі – сон уночі лише думку заколочує. Трохи відпочивши, або й зовсім ні, у сні від того втомлений, мов удень на варті, бентежений маривом серця свого, – неначе б він утікав від битви. У хвилину ж, коли мав рятуватись, – пробудився та й чудується, що не було чого страхатися!» (Сир. 40:1-7).
Сирах згадує як про страх смерти й нервові реакції, які він спричиняє, так і про жаскі сонні марева. Бо не лише реальні загрози викликають у людини страх, а й також їх передбачення, образи, що з’являються в уяві чи в снах. Давні люди вважали, що сни належать до сфери, яка є межею між божественною та людською дійсністю, до сфери таємничої, котру людина не може контролювати, а тому вони могли пробуджувати страх, надто якщо ці сонні видіння пророкували грізні події. Як ми вже згадували, найчастіше страшні сонні видіння бачать грішники (це прояв Божої педагогіки, яка спонукає їх до навернення), а тому їхньої появи тим паче не може збагнути праведний Йов, який знає, що нічим не заслужив на такі марева: «Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене» (Йов. 7:14).
Легше можна зрозуміти страх, який викликав сон – пророчий, як виявиться, – у царя Навуходоносора, котрий у біблійній традиції постає передусім як володар загарбників, руйнівник Єрусалима й святині, який депортував до Вавилонії велику кількість євреїв. Проте пам’ятаймо: Книга Даниїла, з якої походить цитата, що цікавить нас, розповідає про – історично не підтверджену – переміну цього царя, про його навернення.
«Я, Навуходоносор, був спокійний в своєму домі, і щасливий у палаті своїй. Я бачив сон, і він настрашив мене, а думки на моєму ложі та видіння моєї голови налякали мене» (Дан. 4:1-2). Цар боїться, бо не розуміє свого дивного видіння. Потребуватиме допомоги пророка, який пояснить йому сенс цього сну. Людина боїться, коли не розуміє того, що бачить, особливо коли цьому видінню притаманні ознаки надприродного явища. «Хтось» передає мені дивну, страшну звістку, а я її не розумію…
Такий страх може охопити навіть Божого пророка. Саме це й трапилося з пророком Даниїлом, до того ж після видіння, яке закінчилося сценою, що дуже дорога нам, християнам, – появою Сина Людського, що підходив хмарами до Предвічного Бога. Даниїл докладає зусиль, щоб збагнути сенс свого видіння, якому передував образ чотирьох жахливих звірів, символів декількох великих держав. «Дух мій, Даниїлів, був засумований через це, і видіння голови моєї стурбували мене» (Дан. 7:15). Даниїл сам стверджує, що тут ідеться не про зовнішню загрозу, а про образи, які виникли в його голові й стосуються також і майбутнього.
Перейдімо, однак, до конкретних, реальних джерел страху, бо біблійні автори описують різні їх види й по-різному змальовують реакції переляканих героїв. Доволі поширеним у Біблії образом людини, охопленої жахом, є постать жінки під час пологів. Та це й не дивно, адже пологи, хоча й належать до природних процесів людського життя, спричиняють порушення психофізичної рівноваги, а деколи навіть становлять смертельну небезпеку для породіллі. Жінка відчуває, що в ній відбувається процес, який вислизає з-під її контролю, неможливо передбачити його перебігу й точного часу. Треба піддатися болю, що наростає, саме для того, щоб зберегти життя і собі, й дитині. Цей досвід особливо драматичний тоді, коли жінка переживає таке вперше. Тому Єремія порівнює облогу Єрусалима з першими пологами: «Бо чую Я крик, немов породіллі, чую стогін, мов первістки, голос Сіонської дочки, вона стогне, заломлює руки свої та голосить: Ой, горе мені, бо попало життя моє вбивникам!…» (Єр. 4:31).
Ба більше, образ жінки в момент її найбільшої слабкости використано й для того, щоб показати страх вояків чи правителів. Водночас у цьому образі криється й іскра надії: як породілля не думає у своєму страху про радість від народження дитини, так і нажахані солдати чи правителі не передбачають порятунку, який готує для них Бог.
На сторінках Старого Заповіту двічі вжито фразу «Не бійся!», адресовану породіллі. Однак дивним може здатися те, що в обох випадках мати помирає під час пологів. Зазвичай народження дитини обіцяє породіллі кінець болісних відчуттів і радість від нащадка, проте тут усе відбувається інакше. Ба більше, помічаємо немовби послаблення зв’язку між матір’ю та дитиною, бо дитині Рахилі змінять ім’я, яке вона дала їй (а отже, у житті дитини більше не буде цього сліду материнської присутности), а невістка Ілії вже навіть не звертає уваги на свого щойно народженого сина. Отож в обох випадках заклик не боятися падає в порожнечу, яку породжує близький прихід смерти.
«Рахіль породила, і були важкі її пологи. І сталося, коли важкі були її пологи, то сказала їй баба-сповитуха: Не бійся, бо й це тобі син. І сталося, коли виходила душа її, бо вмирала вона, то назвала ім’я йому: Бен-Оні, а його батько назвав його: Веніямин» (Бут. 35:16-18).
«А невістка його, Пінхасова жінка, була важка, близька до родів. І як зачула вона ту звістку, що взятий Божий ковчег і помер тесть її та чоловік її, то впала на коліна, та й породила, бо прийшли на неї породільні болі її. А як настав час смерти її, то казали ті, що стояли при ній: Не бійся, бо ти породила сина! Та вона не відповіла, і не взяла цього до серця свого.» (1Сам. 4:19-20).
Для рівноваги, так би мовити, треба додати, що заклик «Не бійся!» в контексті швидкого народження дитини пролунає в Новому Заповіті на початку прекрасної історії, ба – найпрекраснішої з-поміж усіх: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого» (Мт. 1:20). Цікаво, що серед коментаторів немає єдности щодо причин Йосипового страху. Найочевиднішим видається таке трактування цих слів, що Йосип почувався розгубленим через вагітність Марії, знаючи, що він не є батьком дитини. Тому хоче її віддалити (давши листа про розлучення), однак ангел стримує Йосипа від цього рішення. Щоправда, є і коментатори, які натякають, що Марія розповіла Йосипові правду про небесне походження Дитини, а він їй повірив… і тому побоявся брати участь у таких великих подіях, почуваючись негідним участи в Божих таємницях (у такому разі можна було б перекласти цей вірш так: «Не бійсь прийняти Марію, твою жінку, через це що від Святого Духа походить те, що в ній зачалось»). Така версія можлива також і з погляду грецької граматики, але радше менш правдоподібна.
Декілька разів натрапляємо на біблійних сторінках на страх батьків, які турбуються про долю своїх нащадків. Його відчуває вже невільниця Агар, яку Авраам вигнав за те, що вона та її син докучали Сарі й Ісаакові. Агар плаче, бачачи, що її дитині загрожує смерть від спраги, бо в них закінчилася вода. «І почув Бог голос того хлопця. І кликнув до Аґари Божий Ангол із неба, і сказав їй: Що тобі, Аґаро? Не бійся, бо почув Бог голос хлопця, де він там.» (Бут. 21:17). Бог не лише забезпечить дитину та її матір водою, а й напророкує невільниці Агар, що від Ізмаїла походитиме великий народ.
Своєю чергою сам Авраам також пережив страх за долю своїх нащадків, але Книга Буття розповідає нам про це символічно: «Коли ж сонце схилялось на захід, то спав сон на Аврама. І ось спадає на нього жах темний, великий. І промовив Господь до Аврама: Добре знай, що потомство твоє буде приходьком в землі не своїй. І будуть служити вони, і будуть їх мучити чотири сотні літ. Але народ, якому служити вони будуть, Я засуджу; та вони потім вийдуть з великим маєтком» (Бут. 15:12-14). Авраам, прабатько Ізраїля, так тісно поєднаний із долею своїх нащадків, що відчуває страх і темряву щодо майбутніх подій (перебування Ізраїля в Єгипті та чудесного виходу), які відбудуться за кілька століть після нього! Бог, однак, завжди залишатиметься з потомством Авраама, у чому переконається вже його син, Ісаак, наляканий перспективою тривалої мандрівки.
«А звідти піднявся він до Беер-Шеви. І явився йому Господь тієї ночі й сказав: Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою! І поблагословлю Я тебе, і розмножу нащадків твоїх ради Авраама, Мойого раба» (Бут. 26:23-24).
Бог обіцяє, що завжди буде вірний Своїй присязі, яку дав Авраамові, що не порушить укладеного з ним союзу, дбаючи про те, щоб його нащадки були, «як зорі на небі».