Таємниця Євхаристії є дуже непоказна і дуже банальна, її легко й не помітити. Тому ніщо так успішно не вбиває в нас поваги й довіри до Євхаристії, як рутина й суєта. Ми звикли до того, що священик виходить до вівтаря й, брутально кажучи, «робить Чесні Дари», а ми підходимо, поїдаємо Чесні Дари і відходимо. Автоматична участь у Божественній Літургії, недбале й неуважне приймання святого причастя, ніби йдеться про якусь буденну справу, дуже небезпечні. Рутина може призвести до деградації нашої віри, до того, що ми почнемо трактувати її як забобон. А це вже нагадує щось на кшталт практичного скептицизму під зовнішніми шатами побожности. Я йду на Божественну Літургію, бо мене так навчили. Я навіть собі не зізнаюся, що не вірю, що мені це зовсім не допомагає. Я просто беру участь у богослужіннях, та в моїй поведінці прихована або невіра, або ж досить сильне відокремлення. У таких ситуаціях Бог буде дуже делікатно віддалятися з нашого життя, роблячи в ньому більше місця для наших життєвих планів. Чимось справді драматичним є те, що існує дуже багато християн, які насправді безбожні. Безбожні християни – це ті особи, котрі дозволяють нагодувати себе Чесними Дарами, і відразу умертвляють ті Дари своїм скептицизмом та байдужістю. У таких умовах релігія перетворюється лише в справу конформізму та звички. Така віра – це компроміс із життям, втеча від важкої правди, що, можливо, Господь мені вже не потрібен, та я не маю відваги зізнатися в цьому. Навіщо робити якісь зусилля, якщо можна жити непримітно і так, як завжди. Така «збайдужіла» неділя виглядає приблизно так: сніданочок, потім до церковці, потім на прогуляночку, а якщо хтось дуже побожний, то ще молитва на додачу. Увага: «Якби то холодний чи гарячий ти був!», лише аби не літеплий, – так говорить Ісус в Об’явленні (пор. Об. 3:15-16). А якщо ні, то може статися щось таке, що матиме згубні наслідки. В Об’явленні міститься досить влучне ствердження, яке означає виверження з’їденого. Саме це зробить Ісус з літеплими (пор. Об. 3:16). Якби то холодний чи гарячий ти був!!
Поки ти не вирушиш у пустелю, доти не знатимеш смаку небесної манни. Поки наше християнське життя буде догматичною дрімотою, котра не має контакту зі справжнім життям, з його радощами та драмами, доти ми не відкриємо справжнього животворящого смаку Євхаристії, і не збагнемо, що вона справді може нас наситити. Поки моя віра обмежується визубреними формулами і молитвами, які дають мені відчуття виправдання, бо я виконую накази і дотримуюсь заборон, або навіть намагаюся дотримуватися кодексу релігійного життя, доти Євхаристія буде магічним обрядом, котрий нам переказали предки. І в такій ситуації я не збагну дива Євхаристії, того, що небесний хліб є тим, що тут і тепер може мене наситити, врятувати від смерти, дати справжнє життя.
Ще перед смертю Ісус усвідомлював нашу євхаристійну літеплість. Це видно в шостому розділі Євангелія від св. Івана, де міститься «Євхаристійна промова» Ісуса. Тон цього висловлювання дуже виразний та однозначний. Ісус говорить: «У тобі немає життя, поки ти не погодишся прийняти Моє тіло і Мою кров» (пор. Ів. 6:53-59). Коли Ісус промовив ці слова, то значна частина Його учнів відійшла і більше не ходила за Ним. Це їх обурювало! Поки ти не споживаєш Його тіло і не п’єш Його кров, поки не дозволяєш, щоб Він нагодував тебе, доти в тобі немає життя! Ти можеш застосовувати різні види «життєвого палива» або емоційні підпори, наприклад дешеву любов, тобто флірт, або ж більш механічні, тобто алкоголь та наркотики, та це тебе ніколи по-справжньому не наситить.
А тому не біймося зовнішньої банальности Євхаристії. Довірмося словам Ісуса. Нас не спасуть навіть добрі вчинки чи порядне життя, якщо ми свідомо будемо відкидати хліб життя, який нам дає Христос. «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя» (Ів. 6:54). Чого нас може навчити Євхаристія? Того, що основним методом Божого діяння в нашому житті є переміна. Не насилля, не революція чи переворот, не заперечення попереднього життя, а саме переміна. Це справжній метод Божого діяння. Якщо хочеш добре розпізнати Його діяння у твоєму житті, то придивися, що в ньому перемінилося. Це і є видимий дотик Святого Духа.
Нове життя, яке ти отримуєш у Євхаристії, – це не заперечення старого, а відкриття первинної краси, яка в ньому містилася й раніше. Щось поволі вмирає та відразу відроджується щось нове. Переміна, котру в тобі здійснює Святий Дух, насправді є відкриттям твоєї первинної краси, котра була придушена гріхами, болем, розпачем, відсутністю надії. Євхаристія видобуває з нас і оздоровлює первинний задум, який Бог мав стосовно нашої особи. І ще одна дуже важлива справа: перемінюючи хліб і вино, даючи нам споживати Свої тіло і кров, Бог хоче сказати нам, що все без винятку підлягає переміні. Нема сенсу костеніти у своїй біді, перебувати в паралічі пустелі, якщо можна з усього цього вийти. В Євхаристії Ісус говорить і діє так, що ти не мусиш грузнути у своїх страхах, невдачах, життєвих драмах, а, отримуючи Його поживу, можеш розпочати складну подорож до надії. Він може перемінити все без винятку. Існує лише одна умова: ти повинен Йому це дозволити.