То що ж було причиною симптомів, які одночасно виявилися в такої великої групи людей? Дослідження дали змогу чітко й однозначно сказати, що це була істерія. Учні й вчителі стали жертвами власної уяви, яка змусила їх повірити, що вони захворіли, тимчасом як вони були здорові. Це явище трапляється доволі часто.
Не хочу зосереджуватися на істерії чи инших проявах ірраціонального страху. Бо це проблема, пов’язана виключно з емоціями. Не можна їм безмежно вірити. Я не заперечую важливости почуттів чи тієї ролі, яку вони відіграють у нашому житті – адже саме вони роблять нас справжніми, повноцінними людьми. Справді, люди, які твердять, що вони позбавлені почуттів, є дуже хворими.
1993 року на екрани кінотеатрів вийшов фільм “Shadowlands” (“Країна тіней”), який розповідає про кохання письменника К. С. Л’юїса до жінки, яка передчасно померла. Її смерть стала для нього болісним переживанням, яке породило в нього запитання: чи він повинен був опікуватися нею? В останній сцені кінокартини герой доходить до висновку, що в житті ми маємо вибір, який відкриває перед нами дві можливості. Перша полягає в тому, щоб, відкинувши любов, захистити себе від емоцій. Л’юїс, однак, вирішив, що ліпше переживати різноманітні почуття й страждати, ніж прожити життя в ізоляції й самотності. Я цілком погоджуюся з ним.
Я не кажу, що треба зводити високі стіни, аби захиститися від страждання, але ми маємо зрозуміти, що часом не можна покладатися на почуття, бо деколи вони можуть запанувати над нами перетворитися на нашого тирана. Цей принцип був притаманний нашій культурі впродовж сотень років. Однак наприкінці шістдесятих років поширилося нове ставлення до емоцій, особливо серед молодих людей. Одне з найпопулярніших гасел тих часів звучало: “Якщо тобі це подобається, зроби це”. Ці слова пояснюють усе. Вони означають, що будь-який раптовий імпульс може визначати поведінку людини: це стосується і дітей, і засад добра й зла, і планів на майбутнє, і небезпек, які чигають на людину, і здорового глузду. “Не думай – слухайся свого серця”, – закликало це правило.
Це лукава, підступна порада. Вона зруйнувала життя багатьох легковірних людей. Бо результатом будь-яких учинків стають конкретні наслідки, а безрозсудна поведінка призводить до страшних наслідків. Якщо ти дозволиш, щоб емоції керували тобою, й перестанеш контролювати свої вчинки власною волею й розумом, то приречеш себе на життя, сповнене численних проблем.
Я написав книжку, яка називається “Emotions: Can You Trust Them?” (“Емоції: чи можна їм довіряти?”). На понад двохстах сторінках я тверджу: “Ні!!!” Емоції оманливі й нераціональні, на них не можна покладатися. Вони брешуть так само часто, як кажуть правду. Ними керують гормони – особливо, коли ти ще підліток – й вранці, коли ми відпочили, вони одні, а ввечері, коли ми втомлені, – инші.
Однією з ознак емоційної зрілости є здатність (і бажання) панувати над капризними почуттями й вміння діяти згідно з вказівками розуму. Це дасть змогу запанувати над собою, коли матимеш охоту втекти, або притримати язика, коли аж свербить сказати дурницю, або залишитися вірним, коли випаде нагода пофліртувати, а також ставити добро инших вище від власного. Така зріла поведінка доводить, що твої почуття перебувають під контролем.
МУСИМО ОПАНУВАТИ СВОЇ ПОЧУТТЯ
Біблія пояснює, як запанувати над почуттями й змусити їх підкорятися нашій волі. Ну, хоча б трохи. У Другому посланні до коринтян (10:5) читаємо: “…Полонимо всяке знання на послух Христові”. Цілком зрозуміло, правда? А в Посланні до галатів (5:22-23) додано: “А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість”. Ці риси названо плодом Духа, але щоб отримати їх, передусім слід дотримуватися тієї, про яку сказано в кінці, – здержливости.
Ми також повинні зрозуміти, яким чином емоції впливають на нас і за якими правилами вони діють. Передусім добре знати, що їм притаманна циклічність. Наш емоційний механізм має певний ритм. Чи ви не помітили, що у вашому житті емоційний підйом передує періодові занепаду й навпаки? Причина цього – зміни (див. наведену нижче діяграму), які відбуваються майже з математичною точністю, в результаті чого ми систематично то досягаємо вершини свого психоемоційного стану, то опиняємося в глибокій депресії. У жінок дія цього механізму збігається з їхнім місячним циклом. У чоловіків натомість залежить від багатьох чинників. Однак ці зміни настрою спостерігаються в представників обох статей.
Циклічність притаманна не лише емоціям. Окрім того, кожній людині властива власна, індивідуальна “пульсація”. Инакше кажучи, конкретна особа не вийде ні вище, ні нижче від меж своєї норми. Якби ми на нашій діяграмі провели лінію, що символізувала б емоційну середину (не зависоко й не занизько), то відстань від точок максимального відхилення виявилась би для окремих осіб більш-менш однаковою.
А тепер поділюся з вами висновком, якого я дійшов, спостерігаючи за людьми, темпераменти яких є зразками протилежних крайностей. Перший тип людей, який проілюстровано нижче, зазвичай ніщо не збуджує, не хвилює. Ці Спокійні Фредді й Незворушні Мейбли не кричать голосно на матчах, а їхній сміх не є заразним. Добрі новини вони сприймають так само спокійно, як і погані.
З иншого боку, вони також ніколи не впадають у глибоку депресію. Ці люди радше не викликають захоплення, але принаймні контролюють себе! Можна посперечатися, що такими самими, як були вчора, вони є і сьогодні та будуть завтра. Якби чоловік прийшов додому й повідомив дружині, що вони їдуть на відпочинок на Гаваї або в Париж, вона (якщо є представницею першого типу темпераменту), найімовірніше, всміхнулася б і сказала: “Це добре”. Нове порше, яке мчить шосе, наче вітер, не викликало б у неї захоплення. Така вона вже є. Діяграма її емоційности виглядає таким чином:
Цілком инакшим є другий тип людей (див. нижче наведену діяграму). Це справжні “гойдалки”. Їхні емоції стрибають від найглибших низин до найвищих вершин.
Кожен з нас знає принаймні одну особу, яка постійно впадає в крайнощі. Встає вранці й захоплюється тим, що зійшло сонце. Зі зворушенням спостерігає за пташками, розмовляє з квітами й цілий день підспівує. Стережися такої людини! Можу посперечатися, що через кілька днів вона впаде у відчай.
Коли настає криза, таку особу охоплює депресія. Їй нічого не вдається, життя нічого не варте, всі друзі її покинули, й узагалі невдовзі настане кінець світу. Ця людина впадає в таку глибоку депресію, що плаче з будь-якої причини або навіть без неї. Справді, її емоції стрибають як йо-йо. Трапляється, що представник першого типу темпераменту – з невідомих мені причин, які, до того ж, важко пояснити, – одружується з представницею другого типу, й потім вони впродовж усього життя дратують одне одного своєю поведінкою.
Під час першої подорожі Европою ми з дружиною пішли на концерт у Берлінську філармонію. Неподалік від нас сидів молодий чоловік, який, очевидно, був студентом вищого музичного навчального закладу. У першій половині концерту він перебував у своєрідному екстазі, жадібно поглинаючи зором оркестр і плескаючи в долоні після виконання кожного твору. А перед самим антрактом він від захоплення взагалі майже втратив контроль над собою. Можу заприсягтися, що якби серед глядачів відбувся конкурс, учасники якого мали б визначити того, хто найголосніше плескатиме в долоні, він переміг би. Юнак вигукував: “Браво! Браво!” – й махав рукою диригентові.
Не знаю, чи повіриш, але друга частина концерту його роздратувала. Він крутився в кріслі, заважав оркестрові й виявляв своє невдоволення цілу годину. Нарешті встав і почав протискатися до виходу, стаючи иншим глядачам на пальці та штовхаючи їхні коліна, що викликало загальне обурення, адже він не лише заважав усім, а ще й робив це під час виконання V симфонії Бетховена!
Я ніколи не бачив цього чоловіка ні до концерту, ні після нього, однак був упевнений, що він є представником другого типу людей. Його почуття сягнули “вершин” під час першої частини концерту, а всього через кілька хвилин після антракту скотилися до самих “низин”.
Правду кажучи, я більше розважався, спостерігаючи за поведінкою цього молодика, ніж слухав музику. Можу посперечатися, що все навколо є для нього захопливим.