Ангел Господній стоїть поруч із обвинуваченим. Він не дозволяє сатані виголосити звинувачення. Він затуляє йому вуста словами самого Бога. Робить це рішуче і ефективно. Він охороняє того, хто носить на собі вину, і міг би сподіватися, що саме його Бог покарає за провини. Але відбувається щось цілком протилежне. Мало того, що вуста обвинувача закриті, то Ісус ще удостоюється очищення. Либонь, Богові недостатньо лише знешкодити сатану. Окрім «чистого спокою» зі сторони обвинувача, який показав усім провини, Всевишній має ще одну несподіванку для Ісуса і для читачів. Господній Посланець наказує зняти з первосвященика брудне вбрання, переодягнути його в чистий одяг, і пов’язати на голову чистий тюрбан. Те, що було наказано, відбувається, і невдовзі Ісус стає в присутності Ангела Господнього в чистому вбранні. Неважко здогадатися, що символізує ця переміна. Це очищення від провин, які тяжіли над первосвящеником. Варто звернути увагу на те, що це відбувається за наказом і в присутності таємничої особи Посланця. Хто може виправдати, якщо не сам суддя? Хто може вимагати чогось такого незбагненного і такого, що не міститься в людській голові, як не сам Бог? Зняття зі звинуваченого його провини, справжньої провини – не наклепів, а правдивої вини. Саме це робить Господній посланець. Чи він є лише «крилатою істотою», посланою для виконання якогось завдання? Мені здається, що в такому випадку він не міг би, не посилаючись на Бога, наказати очистити грішного первосвященика. Тож, якщо він не є ангелом у нашому сучасному розумінні того слова, то ким може бути?
Мені здається, що його посланницька місія виразно говорить про те, як ми можемо інтерпретувати цю постать. Вона вказує на те, що чинить Святий Дух, що чинить сам Бог. Хто може зняти з тебе гріх і зодягнути в ласку? Хто як не Бог? Хто був посланий, щоб переконати світ у його гріховності? Так, тут посланець також переконує в тому, що Ісус винен, адже наказує зняти з нього брудне вбрання і навчає його, як правильно чинити (див. Зах. 3:7). Дух заховався в цьому тексті, але Його діяння не закрите перед нашими очима. Він ще раз переконує, що не є Божою Особою, Яка почала діяти разом з початком Нового Заповіту, а раніше перебувала в летаргічному сні, не маючи Своєї місії в історії спасення до приходу Ісуса в світ. Дух вже тоді діяв, вже тоді охороняв і показував Свою природу охоронця. Те, що Він чинить з Ісусом, не міститься в категоріях людської справедливості, а втім, є справедливе. Така дія Духа, Він не йде за нашим розумінням реальности, а виходить поза нього.
Ми ще можемо запитати про результат дії Божого посланця стосовно Ісуса. Вже знаємо, що він очищається від гріха, який носить на собі, але це тільки певний етап Божої дії щодо нього. Це ще не все. Чи Божа щедрість не дивовижна? Слова, які звучать після очищення, є досить таємничими, але незалежно від того, наскільки вони здаються незрозумілими, ми відчитуємо в них провіщення приходу Месії і цілковитого знищення вини вибраного народу. У згаданому там камені екзегети вбачають символ святині, що повинно було б вказувати на участь у культі, а, отже, певній спільності з Богом. Згадані тут часи – це, поза сумнівом, часи месіянські. З ними пов’язане абсолютне пробачення провини (див. Зах. 3:9). Ми знаємо, що з тими часами пов’язане також виливання Святого Духа, передбачення дії якого ми могли б знайти хоча би в описі суду над первосвящеником. Адже Дух – це месіянський дар! Адже так ми читали в пророка Йоіла! Це підтвердила подія в Горниці.
Крім чудового образу того, як діє Дух, і чому Він був посланий людям, який ми знаходимо в Книзі пророка Захарії, ми відкриваємо там також іншу правду. Це повчання про обвинувача, який стає поруч з Ісусом. Він бачить провину, тому обвинувачує. Здавалося б, усе гаразд, однак якщо ми пригадаємо собі, як називається обвинувач по-староєврейськи, то це може бути для нас не таким вже й очевидним. Обвинувачення виголошує сатана. Чи ми усвідомлюємо те, що кожен раз, коли стаємо поруч із грішником, щоб довести його, нерідко заслужені, провини, ми стаємо на бік сатани? Тут ідеться не про визнання гріха, бо це чинить і Господній посланець, а про прагнення обвинуватити когось. Ідеться про вказівку не на гріх, а на людину, яка його вчинила. Обвинувач стає поруч з людиною, бачачи в ній зло, ангел Ягве також там стоїть, але спершу бачить людину, а відтак її брудне вбрання, яке, зрештою, наказує замінити чистим. Та на чий бік стати, вирішувати нам: чи то побіч Святого Духа, чи обвинувача.
Варто собі усвідомити, що те виправдання, яке відбувається в нас завдяки Духові, є першим даром Його виливання в нас. Хоч виливання Святого Духа часто асоціюється з харизмами, зворушенням, яке видно неозброєним оком, насправді найбільший дар надалі закритий у наших серцях. Те, що відбувається, одразу не видно, не чути, воно не викликає сенсації навколо, однак є найбільш демонстративним: Дух очищає, Дух оздоровлює наші взаємини з Отцем, наказує одягнути нас у новий, чистий одяг, а на голову накладає чистий тюрбан. І не тому, що ми такі чудові і заслужили на це, а тому, що так постановив Бог. Це найбільший з дарів, які ми можемо отримати, але не останній. Якщо ми приймемо той перший, то побачимо, що все життя Всевишній дивуватиме нас Своїми подарунками: і більшими, і меншими. Правдивий показ харизм є нічим іншим, як тільки свідченням того, що в серці людини відбулося щось надзвичайне, він передвіщає також Божу щедрість і винятковість. Він жодним чином не свідчить про моральну досконалість того, хто використовує харизми, а про Божу щедрість і ласку, яка є даром, а не чимось таким, що можна самому собі забезпечити, вдосконалюючи свій дух побожними прикладами і вправами.
Оправдання і захист перед обвинувачем є найбільшим з дарів, які може отримати людина. Кожен, хто пережив гріх, повинен усвідомлювати те, що над ним тяжіє вирок, але повинен також знати, що завдяки Святому Духові той вирок не стосується його, що той Дух затуляє вуста обвинувача і вводить його в цілком іншу реальність. Звучить неправдоподібно? Спробуймо поглянути, чи цю концепцію підтверджує Новий Заповіт, і що Ісус говорить про посланого нам Святого Духа.