Труднощі реставрації, неквапливість успіхів, важке та злиденне життя перших повернених на батьківщину євреїв пригасили ентузіязм, породжений «вісткою утіхи». Тож підносить голос ще один пророк, заохочуючи євреїв до продовження праці над реставрацією.
Третій Ісая (Іс. 56-66)
Це анонімний автор останніх 11-х глав книги Ісаї (званих також Трито-Ісаєю, себто Третім Ісаєю), історичним тлом проповіді якого були перші роки життя на батьківщині перед відбудовою храму (515 р.). У цих главах можна ще знайти заклики до навернення та до глибшої побожности (56-59 гл.), але весь свій ентузіязм та літературний хист автор вкладає насамперед у змалювання своїм сучасникам величі нового Єрусалиму, який вони з труднощами повільно відбудовують. Це великий поет і пророк святого міста Сіону, яке має прийняти до себе всіх Божих дітей, прийняти всі народи, які дадуть і свій внесок до його краси, приносячи сюди свої багатства (пор., зокрема, глави 60-62). Уже на самому початку (Іс. 56:1-8) Трито-Ісая рішуче звіщає цю універсальну перспективу (ідеалізовано переймаючи величний текст Іс. 2:1-5), за якою в майбутньому Божому народі не буде жодних дискримінацій (пор. Втор. 23:1-9), а єдиною умовою буде прийняття та зберігання союзу. Це справді добра новина, що звіщається «сумирним Господнім».
Історична дійсність відбудови Єрусалиму буде ще раз значно прозаїчнішою від пророчих видінь, але «сумирним», які в ньому живуть, тобто всім тим, хто, приймаючи та переносячи теперішні труднощі, все ж таки вірить, що Бог сповнить Своє слово, Він пошле Свого посланця, щоб утішити, оздоровити, визволити – тобто щоб установити Своє царство на землі. Із цим Господнім посланцем, провіщеним у тексті Іс. 61:1-3, ототожнив Себе Ісус, коли прийшов до Назаретської синагоги на початку Свого уряду; прочитавши цей текст Ісаї, Він каже: «Сьогодні збулося Писання, яке ви почули» (Лк. 4:16-21).
Незважаючи на всі історичні перипетії, Єрусалим буде завжди «святим містом», символом та образом дійсности, що перевищує історію: він символізуватиме місце, до якого стремітимуть у своєму прагненні остаточної зустрічі з Богом всі, хто шукає Його. Це місто настільки приємне Богові, що пророк описує його в образі молодої, яку Йгвг любить та з радістю приймає, прегарно прикрашаючи її (Іс. 61:10-11; 62:5).
Образ Нового Єрусалиму мимохіть перейме й Павло (Гал. 4:26,27), а ще більше розвине його Іван у книзі Одкровення (Об. 21:2,9-10).
Огій
Твір пророка Огія містить у собі чотири короткі промови, що їх цей пророк виголосив у 520-му році до Хр. Багато євреїв уже давно повернулись із заслання. В Єрусалимі та його околицях живе маленька громада, що борсається в економічних і навіть політичних труднощах, оскільки євреї були підпорядковані перському управителеві Самарії, під чиїм володарюванням жити було вкрай нелегко. Внаслідок цього майже за 20 років після повернення перших вигнанців у 538-му році те, що найбільше лежало на серці правдивим ізраїльтянам – тобто відбудова храму, – ще не було почате.
Завданням Огія було піднести на дусі вже дещо зневірених євреїв та спонукати їх зробити зусилля, необхідні для відбудови Божого храму. Саме з причини отого недбальства та зневірености умови життя були ще такими важкими, а урожай – таким бідним (Ог. 1:7-11). Проповідь пророка сповнила відвагою і завзяттям первосвященика Ісуса та Зоровавеля, князя з Давидового роду, і наприкінці вересня того самого року розпочалася праця.
Звісно, Бог заохочував євреїв до відбудови храму не тому, що мав у ньому потребу, а тому, що його потребували самі євреї. Адже він був місцем Божої присутности, символом віри в правдивого Бога і, відповідно, також центром єднання, до якого спрямовували свій погляд не лише палестинські євреї, а й ті, що були розсіяні по всій території Перської імперії.