Добре пам’ятаю захоплення і зворушення, яке я відчувала, коли перший раз у житті почула початок Книги Буття, котру читав по-єврейськи равин. Я мало що з того зрозуміла, крім декількох слів, виловлених з мелодійного речитативу. Я слухала раз, другий, третій, і в мені народилося величезне, нестримне бажання зрозуміти більше, щоб захопитися не лише мелодикою цього тексту, але також його глибиною, яка, за моїми припущеннями, була прихована в незрозумілих словах оповідання про створення світу. Згодом, коли я вже сама була здатна прочитати ці староєврейські слова, що послужили для опису створення, а також проаналізувати їх, моє захоплення зросло. Було так, як я передчувала: краса ритмічного читання невідомих слів була провіщенням чогось нечувано цінного, що приховує в собі цей текст. Мені тоді здалося, що я відчинила вікно і впустила свіже, життєдайне повітря, сповнене незнаних досі запахів. Кожне слово відкривало переді мною глибину, яку було важко виразити. Опис створення ожив і вже перестав бути тільки гарним оповіданням, яке символічно прагне показати діяння Бога. Той досі красивий, але «плиткий» образ став тривимірною живою ілюстрацією діяння Бога – не лише перед віками, коли Він покликав до життя людину, але повсякчасно, наново, зараз.
Любов творення
Перші два вірші Книги Буття – це ніби провіщення усього того, що пізніше опише автор Біблії. Тут ідеться не лише про першу главу Біблії. Це також провіщення багатьох подій, розповіді про які поміщені в цій книзі. Автор випереджує впорядкований опис того, що сталося, і з нетерплячістю, притаманною тому, хто уповноважений передати велику таємницю, виражає її у двох реченнях, щоб відтак перейти до детального опису того, що сталося, і вказати на Бога, котрий там об’являється.
Спробуймо зблизька поглянути на ці вірші та побачити, яку таємницю вони нам об’являють: «На початку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води».
У перекладі цих слів на перший план виходить образ Бога-Творця, Який створює світ на тлі досить понурої картини порожнечі і темряви. І цей образ, поза сумнівом, не є неправдивим, але не є і повним. Його може доповнити спроба детального аналізу біблійного тексту, спроба розкрити глибину, котра прихована в староєврейських словах, якими до нас промовив Бог. Адже ці два короткі вірші містять у собі дивовижний образ.
Бог є Творцем. Це правда, яку без труду знайдемо в більшості перекладів Книги Буття. Бог створює світ, чинить його. Староєврейське дієслово, яке тут ужите, це bara. Найпростіше його можна перекласти словами «створив», «зробив», і, звичайно, це не помилковий переклад, але це одне лаконічне слово «створив» не передає повноти послання, яке несе із собою староєврейський оригінал. Не маймо тут претензії до перекладачів Біблії за те, що вони переклали староєврейське слово bara саме таким усім нам відомим способом. Адже вони обрали таке значення цього слова, яке є найвідповідніше, найкраще описує те, що сталося на початку віків. Однак пам’ятаймо, що в семітських мовах кількість значень кожного слова істотно більша, ніж у польській, що ці значення, як правило, не заперечують одні одних, а радше взаємодоповнюються. Побудовані на одному корені, який становлять три приголосні, вони творять однокореневі слова, пов’язані між собою значенням цього кореня. Так само є з дієсловом bara. Три його кореневі приголосні знайдемо в південно-арабських діялектах у слові «народжувати». Звернімо увагу на спорідненість староєврейської та інших семітських мов. Отож, у реченні: «На початку Бог створив Небо та землю» семітське вухо десь почує образ Бога, Який народжує світ, навіть якщо біблійний текст прямо про це не говорить.
Можемо себе запитати – чи це щось змінює? Чи це якось впливає на те, як ми сприймаємо цей текст? Чи вносить щось в наше уявлення Бога те, що Він «народив» світ? Гадаю, що кожен з нас відчуває тонку різницю між любов’ю митця до свого твору та любов’ю батьків до народженої ними дитини. Бог створює світ і знає: те, що Він створив через акт народження, є якоюсь частиною Його самого, а водночас існує окремо, хоч і не без Нього. Дивлячись на свою дитину, кожен з батьків бачать у ній себе, але також знає, або принаймні повинен знати, щоб дитина не є ним, що вона – окрема істота, хоча від нього народжена.
Святе Письмо стоїть на сторожі того, щоб не зайти надто далеко у своєму уявленні Бога, Який «народжує» світ. Дієслово bara в біблійному тексті стосуватиметься лише Бога. Агіографи, як зазвичай називають біблійних авторів, подбали про те, щоб дія «створення», яку описує слово bara, була властива тільки для Бога. Лише Бог може бути тим, який створює, оживляє. Саме про це оживлення пригадує читачеві книги Берешіт чергове значення цього кореня – «оживляти».
Інший переклад дієслова, яке ми розглядаємо, відкликається до надання форми через розтинання, відрізання. Таке розуміння акту творення захопило єврейських кабалістів і у творенні веліло бачити Бога, Який, будучи нескінченно великим, могутнім і незбагненним, мусив відійти, відрізати Себе, відокремити певну частину простору, щоб у ньому міг почати існувати світ. Такий крок мав свідчити про велику покору і смиренність Бога, про Його любов до світу, але також і про Його страждання.
Бог, акт творення якого на початку віків нагадує приведення на світ потомства, навіть якщо з’являється на тлі порожнечі й темряви, набирає дещо лагідніших рис. У ньому є щось подібне до материнської ніжности і турботи, але також, а може й передовсім, щось схоже на геній Творця, Який лише особисто може виготовити такий чудовий твір. У цій перспективі перший рядок Книги Буття може здатися провіщенням того, що чіткіше буде виражене згодом – великої любови Бога до Свого створіння.