Тягар праведного життя

Нещодавно я одержав листа від однієї жінки з описом події, яка трапилася в перший рік заміжжя. Пара зрозуміла, що в їхній квартирі живе мишка, а це дуже не подобалося жінці. Чоловік встановив капкан на маленького гризуна, і той попався. Однак мишка в капкані була ще живою, і ніхто не знав, що робити. Ні чоловік, ні жінка не змогли холоднокровно вбити мишку, але також не хотіли її відпустити. Зрештою вони знайшли вихід: вирішили втопити.

Чоловік налив воду у відро та обережно поставив туди клітку з мишкою. Потім пара вийшла з дому на дві години, щоб не бачити страждань тваринки. Але після повернення побачили: вода повністю не накрила клітку. Мишка це також зрозуміла і спромоглася залишитися неушкодженою, стоячи на задніх лапках із висунутим кінчиком носа на поверхні.

Я так і не дізнався, як позбулися миші. Жінка розповіла про цю історію не для опису безвиході мишки, а щоб продемонструвати свою проблему. Гризун на задніх лапках нагадав про перший рік у шлюбі самої жінки. Вона робила все можливе для виживання, і це вдалося.

На жаль, таке порівняння також актуальне для життя інших жінок та чоловіків. Лише завдяки зусиллям та напруженню вони можуть врятуватися від потоплення в безмежному морі відповідальности. Цей розділ я хочу присвятити тим людям, які намагаються жити праведним життям. Поясню, що маю на увазі. Праведне життя для жінки – це мити посуд три години на день, слідкувати за умивальниками, туалетами та натирати підлогу, доглядати за малесенькими дітьми та стежити, аби не побилися дошкільнята. (Одна мати сказала, що вона виховує три ракети і морально вичавлена).

Праведне життя для жінки – це двадцять три рази на тиждень їздити до школи і назад мікроавтобусом, закуповувати необхідне та пекти тістечка на шкільну вечірку Хеловіна. Праведне життя також означає бути матір’ю невдячного підлітка, і я запевняю: це вкрай нелегко. (Проблематично допомогти самореалізуватися, особливо, коли знаєте, що цього робити навіть не намагаються!) Безперечно, праведне життя для матері сімейства інколи може виявлятися нестерпним.

Життя праведного чоловіка не є легшим. Він мусить примушувати себе рано прокидатися п’ять разів на тиждень, п’ятдесят тижнів на рік. Він заробляє на двотижневу відпустку в серпні та повинен вибрати путівку, якою були би задоволені діти. Жити праведним життям означає продумано використовувати гроші, замість задоволення своїх забаганок; це означає брати сина на прогулянку велосипедом у суботу, коли так хочеться подивитися баскетбол; це означає порядкувати в гаражі у вихідний день після відпрацьованих шістдесяти годин минулого тижня. Жити праведним життям означає боротися з застудою, лагодити двигун, стригти газон та заповнювати бланки податків; ходити з сім’єю до церкви в неділю, вже знаючи наперед, що скаже священик; вносити пожертви на церкву зі своєї скромної зарплати, коли і так ледь зводяться кінці з кінцями. Жити праведним життям для звичайного, пересічного чоловіка та батька – це робити все перераховане і набагато… набагато більше.

Жити праведним життям для жінки, яка, окрім домашніх клопотів, ще працює, є важким завданням. Вона «поринає в роботу», повертається додому і мусить виконувати обов’язки домогосподарки. Внаслідок цього спостерігається постійне виснаження. Жінка, яка працює, повинна бути сильною, аби вижити, особливо якщо в неї двоє чи більше маленьких дітей.

Напевно, найважче тим батькам, які самі виховують дітей. Ними можна захоплюватися. Самотні батьки, переважно жінки, повинні виконувати як чоловічу, так і жіночу роботу, без підтримки та любови коханої людини. Праведне життя дається їм нелегко сім разів на тиждень. Інколи я зустрічаюся з чоловіками та жінками, яким, здається, нестерпно важко. Ніколи не забуду телефонної розмови з однією молодою жінкою декілька років тому. Під час прямої трансляції на радіо я намагався відповідати на запитання слухачів, які потребували поради. Програму записували, щоб пізніше була можливість проаналізувати цю розмову. Я й досі чую приємний голос дівчини приблизно двадцяти трьох років.

Жінка була матір’ю двох дошкільняток, наймолодшій дитині виповнилося лише тринадцять місяців, і вона хворіла на церебральний параліч. Син не міг ні говорити, ні ходити, як однолітки. Старший трирічний син ображався на те, що малому приділяли більше уваги, і постійно дошкуляв матері. Під час розмови я дізнався про ще деякі додаткові труднощі. Чоловік не міг витримати такого тиску і декілька місяців тому залишив сім’ю. На плечах молодої жінки була хвора дитина, на неї постійно тиснув норовливий старший син, до того ж, додавалися переживання через чоловіка. Я пошкодував жінку.

Після виходу в ефір цієї розмови ми одержали десятки листів від слухачів, які просили назвати ім’я та адресу матері. Люди хотіли молитися за неї та пропонували фінансову допомогу. Але я був безсилим допомогти. Я знав лише голос жінки – голос, просякнутий смутком, болем, страхом, відвагою та вірою. Ця жінка провадила праведне життя день за днем… сама.

Хочу зауважити: жити праведним життям дуже важко всім, хто прямує тим шляхом. Часом ми запитуємо на праведному шляху: «Що я тут роблю? Хіба це життя? Чи я приречений нести таку нестерпну ношу до кінця своїх днів?»

Ще тридцять років тому єдино можливою відповіддю, яку визнавало суспільство, було: «Потрібно змиритися! Тобі необхідно годувати сім’ю, заробляти гроші для покупки одягу, ти мусиш знаходити спільну мову з начальником через потребу в коштах на утримання. Зціпи зуби і йди на роботу». Напевно, людина не дуже задоволена безвихіддю, але це неминуче для забезпечення стабільности в сім’ї та загалом у суспільстві.

Попередній запис

Послання для жінок заклопотаних та нечуйних чоловіків (закінчення)

Наступний запис

Чотири бажання