Святий Дух є нашим учителем молитви. Він працює над тим, щоб змусити нас збагнути нашу вбогість і немічність, Він навчає нас відчувати це і потроху вводить нас у стан готовности прийняти дари благодаті, які Сам і роздає.
Ці молитви, протягом яких маємо відчуття, начебто нічого не робимо, ці «спалені» хвилини, чи є вони втраченим часом? Зовсім ні! Навпаки, це час – посвячений, «жертва молитви» (1. Постав свою жертву на скелі). – Коли здається, що Господь далеко, – це означає, що настав час підтвердити нашу віру в Його любов – близьку й дієву. І ось наше бажання стає глибоким, наша любов – чистою і палкою (2. Молитва пустельника). – Хто володіє всім, а не має Бога, – той не має нічого; але нічого не забракне тому, у кого віднято все, крім Бога. Є лише одна вбогість – це бути вільним від Бога (3. Того дня він навчиться молитися). – Насправді, Бог ніколи не є відсутній. Він перебуває в нас. Потрібно лише знайти Його там, де Він є. Його почує той, хто добре чує лише в тиші (4. Легенда про козенятко). – Остерігаймося розмовляти, коли в глибині нашої душі нас запрошено до мовчанки, – залишаймося в тій тиші, уважні та жертовні (5. Царство тиші). – Ця внутрішня тиша і нерухомість – надзвичайно інтенсивна діяльність. Не слід у цьому сумніватися (6. Запрошення до тиші). – У молитвах тиші в нас потроху пробуджується серце дитини. Тільки воно, за словами Христа, здатне прийняти Царство Боже (7. Ув’язнена дитина). – Душа, очищена і мовчазна, дуже швидко відкриває, що з глибини її єства випромінюється світло, яке проникає в розум; витікає любов, яка укріплює серце (8. Приплив молитви). – Її бажання знайти Бога надзвичайно зростає. Але в духовній сфері «пустеля душі є насичена, водночас залишаючись невтамованою» (9. Знайти – це шукати). – Це бажання стає непорушною потребою поступитися Богові усім, віддати Йому всю свою сутність, немов дерево, яке вкидають у полум’я, що спопеляє його (10. «У дусі та в правді вклонятися»).