81. Постав свою жертву на скелі

«Маю відчуття, – пишете ви мені, – що намарно витрачаю час на молитві». А чи не спадало вам на думку, що це не так важливо, якщо час справді витрачається для Бога? «Хто загубить своє життя, той спасе його» (пор. Мт. 10:39; Мр. 8:35; Лк. 9:24), – читаємо в Євангелії. Однак саме з вашого часу складається ваше життя; «витратити» часточку його для Бога – це, власне, і є принести жертву. Авель приносив у жертву ягня зі своєї отари, і його жертва була Богові милою, бо він визнавав таким чином верховну владу Господа над усім своїм майном. Ви ж даруєте годину вашого дня, спалюєте її, приносите в жертву – у релігійному сенсі слова; як ця «жертва молитви» могла б не мати цінности в очах Господа, якщо через неї ви намагаєтеся підтвердити Його верховну владу над усім вашим життям. Втрачений час? Ні – час посвячений Богові.

Без сумніву, ви надали б перевагу якимсь піднесеним роздумам, запалу або принаймні справжній зосередженості. Але чи можете бути певні, що й тоді ви не були б зайняті самодогоджанням, причому настільки, що цей час молитви, замість бути присвяченим Богові, був би цілком вашим, був би пошуком вашого особистого задоволення?

Коли роздуми, піднесення, тиша – все це вислизає від вас у молитві, незважаючи на вашу добру волю, – погодьтеся усім серцем з тим, що це принесення в дар частинки вашого життя. І позбудьтеся жалю: це означало б, що однією рукою давати, а другою забирати подароване.

Ваша молитва нічого вам не дає? Ну що ж, тоді це і є досконала жертва, всепалення, полум’я якої поглинає жертву до останньої часточки, на відміну від «жертви причастя», де той, хто приносить жертву, забирає частину для свого власного вжитку.

Я отримав вашого листа тоді, коли закінчував читати Святе Письмо, зокрема фрагмент, сповнений глибокого змісту, де розповідається про жертву Гедеона: «І сказав до нього Ангол Божий: Візьми це м’ясо й ці опрісноки, та й поклади на оцю скелюІ той так зробив. І витягнув Ангол Господній кінець палиці, що в руці Його, і доторкнувся до м’яса та до опрісноків, і знявся зо скелі огонь, та й поїв те м’ясо та опрісноки, а Ангол Господній зник з його очей» (Суд. 6:20-21). Коли ви розпочинаєте молитву, покладіть свою молитву, цю часточку вашого часу, на скелі, якою є Христос – а тоді попросіть ангела Божого доторкнутися до неї кінцем палиці. І радійте, якщо вогонь поїсть її, нічого не залишаючи для вас.

Чи означає це, що треба нехтувати ті дари благодаті, що їх Господь дає нам під час молитви: тишу, мир, думки, які мають смак божественности? Звісно, ні. Якби ми вміли бути уважними до того, хто дає, більше, аніж до отриманих дарів, – поза сумнівом, нас частіше відвідував би Святий Дух. Але дуже часто Божі дари відвертають нас від Нього. Дивовижно, що з любови до нас Він радше посилає нам брак чогось, аніж надлишок. Він не хоче, щоб ми задовольнялися чимось меншим, аніж Він сам. Він, попри Свою велич, – нетерплячий у тому, щоб зворушити нас, даруючи нам Себе!

Попередній запис

Ті, кого «водить Дух Божий»

Наступний запис

82. Молитва пустельника