Я ніколи вам не казав, що для того, аби досягти більшої досконалости в молитві, потрібно позбутися молитви прохання. Якщо мій останній лист змусив вас так вважати, – це, мабуть, тому, що я зле висловив свою думку.
Що стосується почуття радости, захоплення, любови, що иноді приходять під час молитви, і яке ви так часто відчували, то раджу вам не просити про них і навіть відмовитися від них тією мірою, якою цього бажає Бог. Справді, треба вміти відмовлятися від присутности Бога на рівні відчуттів, щоб досягти досконалішої близькости з Ним. Треба погодитися на темряву, щоб здобути справжнє світло. Хіба немає певної аналогії в людській любові? «Беато, погаси цю лампу, через неї я бачу лише твоє обличчя». Але якщо я раджу вам не бажати і не просити в Нього ласки на рівні відчуттів, то не робіть із цього висновку, що треба відмовитися від молитви прохання.
Сам Христос навчив нас просити в Отця того, у чому маємо потребу: щоденного хліба, прощення, захисту. Але правдою є і те, що нам потрібно передусім молитися, аби святилося ім’я Боже, аби прийшло Його Царство, аби була Його воля. Справді, найголовніше – це слава Божа. Йдеться не лише про простий пріоритет у часі – бо тоді, помолившись спершу про Царство Боже, ми отримали б право клопотатися про особисті інтереси, – а про пріоритет абсолютний. Наші прохання про хліб, прощення, благодать самі по собі повинні стосуватися Бога, Його слави, і передусім не задля нашого щастя, ані навіть задля нашого спасення, а щоб Його ім’я святилося у всьому нашому житті, щоб у нас і через нас Його Царство прийшло і Його воля сповнилася. Таке розуміння молитви прохання є досконало чистим, тоді вона стає чимось великим.
Повертаюся до питання про те, щоб здобути від Господа благодать, яку ви здатні відчути. Не думайте – після того, що я вам сказав, – що вам потрібно піддати їх сумніву чи нехтувати їх. Важливо не ставати до молитви заради них самих, а також не думати, що відчуття захвату було б кращим, аніж чиста віра. Тобто вмійте приймати Божі дари серцем простим і вдячним. Умійте готувати себе до їх надміру, так само як і до їх браку. – «Хай у всьому прославиться Бог!», – говорив святий Венедикт своїм ченцям.