«Зрештою, браття мої, радійте у Господі! Писати вам те саме не прикро мені, а для вас це навчальне. Стережіться собак, стережіться працівників лихих, стережіться обрізання! Бо обрізання – то ми, що служимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло, хоч і я міг би мати надію на тіло. Як хто інший на тіло надіятись думає, то тим більше я, обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом. Через горливість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо правди в Законі.»
Якщо ви побачите кінорекламу, що ілюструє слово ТІЛО, ви відразу здогадаєтеся, про що йде мова. Можете не сумніватися – порнографія. Швидше за все, живописні сексуальні сцени. Чи, принаймні, вони хочуть, щоб ви подумали саме про це, заманюючи вас подивитися.
Якщо християнський проповідник застерігає вас від «тілесних гріхів», ви, напевно, подумаєте, що він говорить про те ж саме. Можна дещо розширити тему. Врешті-решт, обжерливість і пияцтво – це теж гріхи «тілесні» у тому сенсі, що це речі, які ви робите зі своїм фізичним тілом порушуючи люблячу волю вашого мудрого Творця і які ганьблять це тіло. Але апостол Павло, застерігаючи филип’ян від гріхів «тіла», має на увазі щось набагато тонше. Насправді, можна подумати, що наше слово «тіло» не зовсім точно виражає те, про що він говорить. Біда в тому, що частково те, про що він говорить, дійсно пов’язане з буквальним розумінням «тілесних гріхів», а частково ці тонші речі дійсно безпосередньо з ними пов’язані, що б не стверджував дехто.
Головне, що тут має на увазі апостол Павло під словом «тіло» – а також у Посланнях до Галатів і Римлян – це гордість чистотою походження, леліяна євреями. Як ясно з цього уривка, він знає про це не з чуток. Він теж колись цим гордився. Походження і все, що з цим пов’язане, було дуже важливим у традиційному суспільстві, а також у багатьох країнах і понині. Йдеться про євреїв, що жили в I столітті, які могли простежити свій рід на дві тисячі років тому, аж до Авраама, Ісака та Якова, які знали, від кого з синів Якова вони ведуть свій рід, – гордість таких людей цілком зрозуміла і виправдана. Проте їх природне людське задоволення від думки про приналежність до такого чудового роду стала, на думку апостола Павла, небезпечною похвалою, оскільки вони вважали себе вищими – автоматично і назавжди – за всіх, хто до них не належить.
Зв’язок усього цього з тим, що ми вважаємо «тілесними гріхами», досить складний. Почнемо з того, що показником приналежності чоловіка до єврейства було обрізання крайньої плоті, що за традицією звершується на восьмий день після народження хлопчика. Павло бачив, що дехто з його одноплемінників такі одержимі цим фактом і особливо нав’язуванням обрізання язичникам у спробах зробити їх прийнятними для Бога, що він не може не підозрювати в них людей, сексуально заклопотаних. Усі їх думки спрямовані на геніталії – навряд чи Бог спочатку мав на увазі це, повеліваючи обрізувати немовлят. Той факт, що вони називають себе «обрізаними», виявляє цю заклопотаність цілком прозоро.
Окрім цього, проте, Павлу абсолютно ясно, якщо ви всіляко підкреслюєте своє «тіло» і визначаєте свою ідентичність «тілом», як сам він колись, коли ще не був християнином, тоді замість того, що дійсно відрізняє вас від всього іншого язичницького світу, ви насправді підкреслюєте те, що вас з цим світом об’єднує. Ви затверджуєте своє єврейство просто як приналежність до однієї з етнічних, географічних, релігійних і культурних груп, існуючих на землі разом з іншими групами. Ви потрапляєте в капкан, який поставили собі древні ізраїльтяни, що сказали, що вони хочуть бути «як усі інші народи». Бути ізраїльтянином тоді означало бути якісно іншим – світлом для інших народів. Підкреслювати ж свою національну приналежність означало бути таким же, як усі.
І, нарешті, коли Павло говорить про «тіло», він має на увазі не лише фізичну приналежність до сім’ї або схильність людини до гріха. Він також привертає увагу до того факту, що такого роду самовизначення не триматиме довго. Рано чи пізно воно відімре. Наше слово «пропащий» охоплює обидві ці сенси. Тіло є «пропащим» у тому сенсі, що, подібно до корумпованого політика, воно легко спокушається на заняття темними справами. Тіло є «пропащим» також тому, що воно хворіє, слабшає, помирає і, нарешті, розкладається.
Застереження апостола Павла щодо «тіла» в цьому уривку має дуже специфічну спрямованість. Буквально за декілька років до написання цього послання в засновану ним Галатську церкву тут же просочилася безліч християн з юдеїв. Сам Павло, зрозуміло, також був християнином з юдеїв. Проте ці, на відміну від нього, наполягали на тому, що язичники, які прийняли християнство, пройшли лише половину шляху, і тепер їм обов’язково потрібно виконати також юдейський закон. Інакше вони залишаються гоями, «псами», як було прийнято в євреїв називати язичників. (Собаки в ті часи були, в основному, дикими, брудними і кишіли паразитами, а зовсім не домашніми вихованцями, як зараз) Потрібно, щоб вони виконували добрі справи в тому сенсі, як їх визначає Тора. І, нарешті, їм усім необхідно зробити обрізання.
Можете почитати різку відповідь апостола Павла в Посланні до Галатів. Тут же його тон суворішає лише на мить. У Филипах ця проблема доки не виникла, але Павло знає, що в будь-який момент вона може спливти. Тут йому важливіше використовувати це необхідне застереження як місток до речей позитивніших, про які він говоритиме далі, до них ми підійдемо в наступному фрагменті.
Застереження починається з триразового «стережіться!» Його опис того, чого слід «стерегтися», насичений іронією. «Стережіться собак», – каже він. Це, зрозуміло, не буквальні тварини, собаки. Це і не «пси» у тому сенсі, в якому вживали це слово євреї, тобто не язичники. Це «пси», що наполягають на ритуальній чистоті народу Ізраїлю. «Працівники лихі» – так Павло іронічно іменує тих, хто вважає, що здійснює «благі справи» закону юдейського і при цьому упевнений, що цього цілком достатньо, щоб належати до народу Божого.
Третє і що найбільше б’є в очі – це «хибно обрізані», які вважають себе «обрізаними». Павло вважає, що, визначаючи себе таким чином, ці люди уподібнюються язичникам, що практикують ритуальне каліцтво.
Його зустрічна заява така ж сильна: «Бо обрізання – то ми!» Іншими словами, якщо ви хочете знати, хто насправді належить до народу Божого Заповіту, – от, дивіться! Це в рівній міри євреї і елліни, які поклоняються Богові в Дусі (на відміну від тих, хто звеличує тіло), які хваляться в Христі Ісусі (на відміну від тих, хто хвалиться родовою приналежністю) і хто відмовляється сподіватися на «тіло» взагалі. Ці люди – ясно, що Павло має на увазі християн, незалежно від їх етнічної або культурної приналежності, – справжні спадкоємці Заповіту, колись скріпленого вимогою «обрізання». Далі апостол має намір розповсюдити цю тезу. Зараз же він розвінчує відмітну ознаку, про яку йде мова.
Список власних достоїнств Павла міг здатися будь-якому його одноплеміннику дуже вражаючим. Він зовсім не стріляв по євреях звідкись ззовні. І звичайно, його мова не містить у собі антиєврейського пафосу, як припускає багато хто. Він просто вірить, що Бог Авраама, Бог Ізраїлю, нарешті, виконав Свої обіцяння – але абсолютно несподіваним чином, і ті, хто бажав залишатися вірним Богові, не мав іншого вибору, окрім як йти за ним. Що це означає, скоро стане ясно.
Цей уривок, як і вся друга половина послання, починається з вірша 1, який іноді здається дещо відрізаним від усього наступного. Основна вказівка тут – «радійте у Господі!» – як би обрамляє усе, що буде далі (див. 4:4). Радіти і веселитися, бо Ісус є Господь і ми – Його люди, а це і є найвірніша протиотрута від усіх хибних і супротивних вірувань.