Ми дуже мало знаємо про видимий світ, тож що вже казати про світ невидимий? Саме тому набагато зручніше заперечити його існування, аніж дослідити його. При цьому ми навіть не усвідомлюємо, що заперечуємо всемогутність та мудрість Творця, Який усе створив у величі, неосяжній людським розумом, встановивши ідеальний порядок та задавши конкретні цілі. Коли мене питають, скільки існує ангелів, я цитує книгу Одкровення, яка говорить про міріяди міріяд: безмежна кількість, яку ми також не можемо усвідомити. Коли ж мене питають про кількість демонів, я відповідаю словами одного біса, який промовив через одержиму особу: «Якби ми були видимими, то ми б затьмарили собою сонце».
Щоб спробувати пояснити велич творіння, про яку ми навіть не думаємо, я раджу роздумати про небесні тіла. Будь-який астроном краще за мене продемонстрував би всю красу Всесвіту, а один із них навіть сказав: «Я не просто вірю, я – бачу!». Коли ми починаємо роздумувати над цим, то впадаємо в захоплення. Весь Всесвіт керується силами, які створила ідеальна мудрість. Наприклад, Земля притягує до себе Місяць гравітаційною силою, яка в поєднанні з доцентровою не дає йому змоги впасти на неї, а змушує наш супутник рухатися навколо неї. Уся Сонячна система становить частину галактики, яка складається з мільярдів небесних тіл; ми знаємо, що в цій галактиці всі ці тіла тримаються разом завдяки певному центрові притягання, який астрономи поміщають у 30 тисячах світлових роках від нашої системи. Вісь нашої галактики має близько 90 тисяч світлових років. Ці масштаби вражають! І це при тому, що з відстані в кілька мільйонів світлових років наша галактика здається простою яскравою цяткою.
Ми бачимо дуже багато галактик, які розташовані на грандіозній відстані від нас, але скільки їх? Невідомо. Астрономи прагнуть визначити центр Всесвіту, потім вони хочуть визначити, де ж міститься центр гравітації всіх небесних тіл, але на цьому етапі розвитку науки вони можуть задовольнятися лише гіпотезами. Все те, що нас вражає своєю величчю, учених вражає гармонійним порядком неймовірно малих атомів.
Якщо ми не можемо знайти пояснення порядкові матеріяльного світу, то що тоді сказати про світ духовний? Той Бог, Який створив згідно з дивовижним порядком та вражаючими законами мільярди небесних тіл, створив у Своїй мудрості міріяди небесних духів. Святе Письмо говорить про дев’ять ангельських хорів. Отці Церкви та середньовічні богослови дуже багато написали на цю тематику. А от сучасні богослови… займаються соціологією. Але й серед небесних духів панує порядок, ієрархія, мудра мета (враховуючи, що йдеться про розумні й вільні створіння), яка полягає в щасті та красі. І все це на прославу Творця.
Це загальноприйнята думка, яка дедукується з біблійної розповіді про те, що спочатку Бог створив ангелів, а потім і весь Всесвіт. Таємниця створення матеріяльного світу вражає, оскільки в її основі – мудрість та всемогутність Творця, але свого найвищого прояву вона досягає зі створенням людини: адже лише присутність людини виступає ланкою між чуттєвим світом, до якого вона належить, та Богом, Який все це створив.
Небесні духи, тобто ангели, у силу своєї природи не відкриті на безпосередній контакт із матеріяльним світом. Попри свій розум, вони не могли зрозуміти того, що поступово відкривалося їхнім очам. Вони – чисті духи; вони не могли усвідомити суті матеріяльного світу, оскільки він їм здавався повною нісенітницею доти, доки в ньому не з’явилося раціональне створіння – людина, яка мала безпосередній контакт із Богом, будучи розумною та свобідною формою буття, яка могла надати значення всьому матеріяльному світові, використовуючи його, щоб прославляти Творця.
Можна було би припустити, що частина ангелів повстала до того, як було створено людину. Можливим поясненням може бути те, що вони були шоковані створенням матеріяльного світу до того, як його було довершено й увінчано присутністю людини. Повсталі ангели не прославляли Бога від самого початку, тобто від моменту, коли Він творив матеріяльний світ, який, з точки зору чистих духів, був повною нісенітницею. Вони не могли зрозуміти Божої мудрости, що нагадує те, як ми не розуміємо її, коли йдеться про проблему болю. Це все могло стати причиною повстання.
Хто ж такий сатана? Раввинська традиція говорить про те, що це був найвеличніший із духів, який мав дванадцять крил, тобто вдвічі більше за будь-якого іншого серафима (див. Раббі Еліезер, Pirke, 13). Спробуймо уявити, що сталося, якби наша галактика повстала проти законів природи, які регулюють рух небесних тіл, і почала б рухатися як їй заманеться: скільки мільярдів тіл вона би потягнула за собою і якою катастрофою все би закінчилося. Більшість Отців Церкви вбачали причину падіння сатани в його гордині, у прагненні вознестися ще вище, щоб утвердити свою незалежність від Бога і стати новим Богом. Інші пояснення виникли згодом, у наступні століття. Всі погоджуються в тому, що йдеться про вільне та незворотне повстання проти Бога, в яке сатана втягнув неймовірну кількість ангелів, які вільно та свідомо вирішили йти за ним. Саме в той момент народжується непримиренна ворожнеча з Богом і після створення людини (яка була створена Богом і для Бога), виникає рух, спрямований на те, щоб втягнути її в цей бунт проти Творця.
Отже, сатана був основним створінням Бога, початком цього процесу. Вирішивши свідомо повстати проти Бога в усій повноті свого буття та волі, повстати так, що не може йтися про жодне повернення, він став найвіддаленішим від Бога створінням. Цей гріх бунту став частиною його сутности й залишиться таким назавжди. Святе Письмо називає його різними іменами: Сатана, Люцифер, Вельзевул, давній змій, червоний дракон… Та все ж найправильніше називати його богохульством. Якщо зло може бути об’єктивно персоніфікованим, то в сатані воно віднайшло ідеальну іпостась.
Якими виявилися наслідки цього повстання? Завдяки своїй першості та авторитету сатана, виступивши проти морального й духовного Божого устрою, фактично потягнув за собою планетарну систему: ангелів, які вільно та свідомо вирішили піти за ним; тепер же він намагається потягнути за собою і людей, які також можуть зробити цей вільний і свідомий вибір. Бог ніколи не відмовляється від Своїх створінь: це рівнозначно відмові від себе самого.
Таким чином сила сатани зберігається дотепер. Він був на початку творіння, і він таким залишиться назавжди: ось чому знадобилося втілення Слова, яке прийшло зруйнувати царство сатани та відновити весь світ – небесний і земний – ціною власної крови.
Але сатана й надалі є «князем цього світу», як називає його Христос; або ж «богом цього світу», як пише св. Павло. З упорядника створінь, яким його бачив Бог, він перетворився на невпинного руйнівника. Він – моральний аналог космічних «чорних дір», які знищують матерію. Звідси й походять усі форми зла: гріх, хвороби, страждання, смерть… Спасення, яке приніс Христос, відновило всесвітній порядок із новою неймовірною силою. Це спасення стало першим справжнім великим екзорцизмом. Ісус Христос – перший з екзорцистів, і саме в Ньому міститься джерело боротьби зі злом.
Але щоб спасення, як і звільнення від сил зла, доторкнулося кожної людини, необхідно, щоб Христову благодать особа прийняла. «Ідіть же по всьому світу… Зробіть учнями всі народи… Хто увірує й охреститься, той буде спасенний»: хрещення – перший крок на шляху звільнення від влади диявола та возз’єднання із Христом. Саме тому це таїнство містить обряд екзорцизму. Звісно, згодом зло знову продовжить свою справу, оскільки, зазнавши поразки від Христа, сатана бореться з Його послідовниками; боротьба проти сил темряви продовжується і триватиме до самого останнього дня.