Все, що ми хочемо сказати, ґрунтується на тому, що Ісус Христос робив і проповідував, а також на владі, яку Він довірив Своїм учням. Саме на цих колонах тримається розуміння спасення, яке в протилежному випадку залишилося б незрозумілою загадкою.
Більшості наведених цитат передують три фрази, які я б назвав програмними.
«Тому то з’явився Син Божий, щоб знищити справи диявола» (1Ів. 3:8). Дуже точні слова, від яких не можна абстрагуватися, щоб зрозуміти діяльність Сина Божого.
Коли апостол Петро намагається підсумувати цю діяльність під час зустрічі з Корнилієм (перший поганин, який навернувся до християнства), то використовує такі слова: «І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоровлюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним» (Дії 10:38).
І нарешті апостол Павло, коли прагне передати глибокий зміст боротьби, через яку повинен пройти християнин задля збереження вірности Господеві, пише: «Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:11-12).
У світлі цих фраз ми усвідомлюємо надзвичайну важливість, яку Євангелії надають безпосередньому протистоянню Христа та сатани, наголошуючи на повній поразці останнього.
Вже на початку відкритої діяльности Христа, одразу ж після урочистого виголосу Отця на Йордані, Він зустрівся зі спокусами. Слова євангелиста Марка короткі, але однозначні: «І Він був сорок днів у пустині, випробовуваний від сатани» (Мр. 1:13). Дуже важливо звернути увагу на об’єкт спокус, про який говорять Матвій і Лука. Це дуже тонкий аспект, яким позначені й наші спокуси: йдеться про вибір між прагненнями плоті (їжа, успіх, влада…) та волею Святого Духа; необхідно обирати між обіцянками сатани та обіцянками Господа Бога.
Перший Адам обрав обіцянку сатани; другий Адам – Христос – обрав послух Богові, попри те, що вірність цьому послухові змусила Його відректися від земних царств і призвела до смерти на хресті.
Уже тієї миті диявол зазнав поразки. Починається тріумфальна переможна хода проти нього, якою є проповідь Вчителя, спрямована на встановлення Божого Царства. Паралельно з цим дедалі більше об’являється божественність Христа, яка підкреслюється такими надзвичайними знаками як чуда. І саме серед цих знаків особлива увага приділена владі Ісуса Христа над нечистими духами: бо Його діяльність спрямована на знищення влади сатани та звільнення людства від неї. Саме тому євангелисти наголошують на цих епізодах, чітко відрізняючи їх від зцілень хворіб та акцентуючи на деталях, про які ми ще матимемо можливість поговорити.
Я почну з Марка, який уже в першому розділі тричі наголошує на цій владі Христа.
«І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав, і сказав: Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий. Ісус же йому заказав: Замовчи, і вийди з нього! І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучним, вийшов із нього. І жахнулися всі, аж питали вони один одного, кажучи: Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть духам нечистим наказує Він, і вони Його слухають» (Мр. 1:23-27). Зверніть увагу на те, як люди пов’язують проповідь Христа з Його владою виганяти демонів. Це доказ Його повновладдя.
«А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих. І все місто зібралося перед дверима. І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його» (Мр. 1:32-34). Ісусові не потрібне свідчення демонів (бісів), адже в Нього є свідчення Отця, а згодом Його свідками станемо й ми. Окрім того, свідчення бісів шкідливе, оскільки вони завжди говорять неправду в силу своєї природи і прагнуть випередити те об’явлення про особу Христа, яке Він сам хоче поступово продемонструвати.
У першому розділі Євангелія від Марка є такі слова: «І пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв» (Мр. 1:39), в яких ми знову натрапляємо на поєднання проповіді та перемоги над сатаною.
Марко наводить й інші прояви влади Христа над бісами. «І духи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: Ти Син Божий! А Він їм суворо наказував, щоб вони Його не виявляли» (Мр. 3:11-12).
Цікавою є зустріч із жінкою з поган – сирофінікійкою з походження – яка демонструє настільки велику віру, що отримує звільнення дитини; необхідно пам’ятати про це тепер, оскільки ми будемо говорити про те, що відбувається тепер, коли йдеться про «дистанційне» зцілення без присутности зацікавленої особи (див. Мр. 7:25-30).
Окремої уваги заслуговують два випадки вигнання бісів, які набувають особливого забарвлення через насиченість деталями, якими супроводжується опис: біснуватий з Гадарину (Мр. 5:1-20) та хлопчина, з якого апостоли не змогли вигнати біса (Мр. 9:14-29). На ці епізоди ми натрапляємо також у Матвія і Луки, тож вони заслуговують особливої уваги.
Перш ніж перейти до інших зауважень (про важливість, яку надає цим випадкам сам Христос, та про владу, дану спочатку апостолам, а згодом іншим 72 учням та, наостанок, всім вірним), доповнимо опис деякими епізодами з Матвія та Луки. Євангелист Іван не зупиняється на окремих випадках, оскільки його цікавила загальна картина.
Матвій наполягає на різних колективних звільненнях, не уточнюючи кількости осіб. «А чутка про Нього пішла по всій Сирії. І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених, і Він їх уздоровляв» (Мт. 4:24). «А коли настав вечір, привели багатьох біснуватих до Нього, і Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив» (Мт. 8:16).
Не відстає від нього і євангелист Лука. Окрім епізоду зі зціленням скорченої протягом вісімнадцяти років жінки, яку в недузі тримав дух (Лк. 13:11-17), він любить описи колективних звільнень. «Коли ж сонце заходило, то всі, хто мав яких хворих на різні недуги, до Нього приводили їх. Він же клав Свої руки на кожного з них, та їх уздоровляв. Із багатьох же виходили й демони, кричачи та говорячи: Ти Син Божий! Та Він їм забороняв, і не давав говорити, що знали вони, що Христос Він» (Лк. 4:40-41). Люди «посходилися, щоб послухати Його та вздоровитися із недугів своїх, також ті, хто від духів нечистих страждав, і вони вздоровлялися. Увесь же народ намагався бодай доторкнутись до Нього, бо від Нього виходила сила, і всіх вздоровляла» (Лк. 6:18-19). «Дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло» (Лк. 8:2).
А тепер повернімося до двох випадків, які складніші та насиченіші деталями.
Спочатку я розгляну оздоровлення біснуватого з Гадарину, виходячи з опису євангелиста Марка (Мр. 5:1-20). Ми постаємо перед обличчям найскладнішої форми повної диявольської одержимости, яка дає біснуватому надприродну силу, яка дає йому змогу розривати ланцюги та кайдани, окрім того, він поводився настільки агресивно, що небезпечно було проходити повз місця, де він перебував. Необхідно зауважити, що інші випадки одержимости не мали аналогічних ознак; деколи біснуватість схожа на фізичну хворобу, як це було у випадку скорченої жінки чи глухонімого. Та й тепер ознаки одержимости дуже різноманітні.
Цікавою є відповідь на вимогу назватися: «Леґіон мені ймення – багато бо нас». Таке трапляється і в наші дні. Але цікавою є та обставина, що Ісус задовольняє прохання демона перейти у свиней і «їх не висилав із тієї землі» або ж, як пише Лука, «їм не звелів іти в безодню». Нині також трапляються випадки, коли демон просить екзорциста про певне місце для переходу або ж сам екзорцист вказує йому, куди він має йти. Цей євангельський епізод закінчується особливим апостолятом, який Ісус призначає зціленому чоловікові: цього разу Він наказує не мовчати, а проповідувати. Важливість цього прояву Христової влади дуже велика, адже, зазвичай, Ісус вимагав від оздоровлених одержимих мовчати, а от зцілених від хвороб Він часто скеровував проповідувати.
Другий випадок, насичений деталями, це історія про оздоровлення юнака, якого не змогли зцілити дев’ять апостолів, коли Ісус перебував на горі Переображення із Петром, Яковом і Іваном. Я опираюся на опис Луки (Лк. 9:38-43). Тут ми теж опиняємося перед обличчям складної форми біснуватости. Дух мучить юнака, позбавляючи його мови, кидаючи його об землю, а юнака трясе так, що всі приймають його за епілептика. Але є дещо набагато гірше: це біс-руйнівник, який прагне смерти цього сина-одинака, кидаючи його у вогонь і воду (тут я вже звертаюся до опису Марка (Мр. 9:14-27).
Важливо наголосити на двох важливих обставинах. Насамперед це питання Христа: «Як давно йому сталося це?». У Євангеліях ніколи не йдеться про причини одержимостей; у цьому ж випадку уточняється час: «із дитинства». Звісно ж, йдеться про те, що не було жодної провини, принаймні з боку жертви.
Згодом потрібно звернути увагу на умови, які Христос називає необхідними для вигнання біса. Від батька він вимагає вірити: «Тому, хто вірує, все можливе», а от здивованим і розчарованим невдачею апостолам Він додає: «Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту». Невже йдеться про якісь обмеження в даній апостолам владі? Я вважаю, що це чітке свідчення того, що вигнання бісів дуже важлива і складна справа, а ефективність екзорцизму не зумовлена певною автоматичністю обряду, а потребує, окрім віри і молитви, дуже багато часу.
Побачивши, як часто Христос виганяє демонів, варто зробити декілька зауважень.
Передусім йдеться про те, що Христос визнає владу диявола:
- він може увійти в людину: «За тим же куском тоді в нього ввійшов сатана» (Ів. 13:27), коли описується кінець Юди;
- він може повернутися з іншими демонами після того, як його було вигнано (Мт. 12:43-45);
- він може діяти так, що дивуватиме людей, як це робив чаклун Симон (Дії 8:9);
- він має особливу владу в певні періоди часу: «Та це ваша година тепер, і влада темряви…» (Лк. 22:53);
- ця влада по-особливому проявиться в останні часи, як це описує есхатологічний дискурс Об’явлення Івана Богослова.
Окрім того, диявол протистоїть Божому задуму:
- у притчі про сіяча саме він краде насіння Божого Слова і викидає його край дороги (Мт. 13:19);
- у притчі про кукіль саме він є ворогом, що сіє бур’ян (Мт. 13:39);
- він намагається всіляко перетворити синів Божих на своїх синів: «Чи не Дванадцятьох Я вас вибрав? Та один із вас диявол…» (Ів. 6:70); «Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете» (Ів. 8:44); «Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав» (Дії 5:3); «Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю» (Лк. 22:31).
У світлі цих подій особливої важливости набуває продемонстрована проти сатани влада Христа. Це влада, яка заганяє в глухий кут фарисеїв та законовчителів, які намагаються віднайти хоч якесь пояснення, але найкраще, що вони змогли придумати, так це звинуватити Христа в союзі з дияволом. Наприклад: «Коли ж ті виходили, то ось привели до Нього чоловіка німого, що був біснуватий. І як демон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався народ і казав: Ніколи таке не траплялося серед Ізраїля! Фарисеї ж казали: Виганяє Він демонів силою князя демонів» (Мт. 9:32-34). Це звинувачення часто повторюється: «І сказали до Нього юдеї: Тепер ми дізнались, що демона маєш» (Ів. 8:52); «А книжники, що поприходили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів» (Мр. 3:22).
Звинувачення стосується однієї з найважливіших рис місії Ісуса Христа, Який прийшов зруйнувати царство сатани та звільнити тих, хто перебував під його владою. Саме тому Його відповідь дуже чітка, повна та має потрійну аргументацію.
Перший аргумент: таке звинувачення абсурдне, оскільки тоді фактично йшлося би про самознищення царства сатани: «І, закликавши їх, Він у притчах до них промовляв: Як може сатана сатану виганяти? І коли царство поділиться супроти себе, не може встояти те царство. І коли дім поділиться супроти себе, не може встояти той дім. І коли б сатана сам на себе повстав і поділився, то не зможе встояти він, але згине» (Мр. 3:23-26).
Другий аргумент ще серйозніший. Якщо в першому зауваженні йшлося про повну абсурдність звинувачення, то друге – дає справжнє пояснення того, що відбувається. Розплющуючи очі слухачів на справжнє значення цієї влади Христа над нечистими духами: «А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже» (Мт. 12:28). Вигнання бісів свідчить про прихід Царства Божого в цей світ, саме тому воно набуває особливого значення: «Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер» (Ів. 12:31); «Засуджений князь цього світу» (Ів. 16:11). Ось у чому місія Христа на цій землі. Саме тому, коли деякі фарисеї сказали Йому: «Вийди собі, і піди звідси, хоче бо Ірод убити Тебе…», Він відповів: «Ідіть і скажіть тому лисові: Ось демонів Я виганяю, і чиню вздоровлення, сьогодні та взавтра, а третього дня закінчу» (Лк. 13:31-32).
Третій аргумент відповіді вінчає промову. Ісус чітко вказує на Свою абсолютну владу та перемогу над сатаною. «Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпеці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе й переможе, то всю зброю йому забере, на яку покладався був той, і роздасть свою здобич» (Лк. 11:21-22). Зрозуміло, про кого йдеться. Сильний чоловік уособлює сатану, який почувається в безпеці.
Коли приходить Христос, диявол протестує устами біснуватих: «Прийшов єси нас погубити?», оскільки Христос і є тим сильнішим від нього, який його подолає. «Надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має» (Ів. 14:30); «Засуджений князь цього світу» (Ів. 16:11).
Настало Царство Боже, саме тому святий Павло в розмові з царем Агріппою про своє навернення повторює слова Спасителя: «Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога» (Дії 26:17-18).
Після поразки від Христа диявол розпочинає боротьбу зі своїми послідовниками, яка триватиме до останнього дня. Саме тому Господь надав апостолам та всім, хто вірує в Нього, особливу владу, про яку ми поговоримо в наступному розділі.