Для нас, християн, Ісус є основою нашої віри. Але діяння Ісусові водночас належать і до юдейської історії. Ми, християни, не просто з нуля розпочинаємо в собі історію Ісуса. Радше в Ісусі знаходиться вершина Божого діяння над Ізраїлем. Ісус цілком та повністю був юдеєм і весь час на юдейських Богослужіннях поминав діяння Божі в історії Ізраїля.
І ми, християни, пригадуємо собі разом з Ісусом діяння Божі, як це нам передає Старий Заповіт. Ми разом з юдеями молимося псалми, в яких поминаємо діяння Божі.
Однак пам’ять є не тільки ретроспективна. Поминаючи минуле, ми інакше дивимося на теперішнє та майбутнє. Коли ми згадуємо діяння Божі в минулому, ми відкриваємося тому, що Бог чинить нам зараз, у цій хвилині, а також ми стаємо відкритими для майбутнього.
Поминання – це головний спосіб християнського розважання. Поминання Ісуса впроваджує нас не тільки в історію, а й у найглибші внутрішні надра нашої душі. Ось як красномовно висловив це Августин: “Твоє Слово у Євангелії промовило до нас через Тіло і задзвеніло назовні, діткнувши слух людини, що вона повірила і в глибині своєї душі досліджує його і потім знаходить у вічній правді, де Він усіх нас навчає, єдиний добрий Учитель Своїх учнів” (цит. за: Кurner 455).
Для історії значимі не тільки минуле й сучасне, а також і майбутнє. Наша віра навчає нас, що Бог приготував нам добру майбутність. Це стосується не лише нашого майбутнього після смерті, а й майбутнього історії. Історія матиме свій кінець, не страшний, а спасенний.
Наприкінці віків прийде Христос. Історія не завжди є поверненням давнього. Навпаки, ми чекаємо на прихід Ісуса Христа в славі. Так у всьому, що ми чинимо, ми спрямовані до кращого майбутнього. Ми активно працюємо над ним, але водночас не абсолютизуємо того, що чинимо. Ми віримо, що хоча наше майбутнє залежить від нашої відповідальності за наші вчинки і думки, але головно – від Божого діяння та Божої ласки.
Тож при всій нашій надії на майбутнє ми одночасно передаємо себе ласці Божій. Активна співпраця на благо людського майбутнього суттєвим чином належить до нашої християнської віри і відрізняє нас від буддистського та індуїстського вчення. Звичайно, це не означає, що буддисти та індуїсти не беруть на себе відповідальності за наш світ та його майбутнє.
Зовсім інший образ людини зустрічаємо в східних релігіях. Для цих релігій історія не становить жодної цінності або принаймні має незначну вагу. Це найвищою мірою чисто профанована історія. Істинно правдиве, за цими релігіями, відбувається поза історією.
В сучасному індуїзмі, правда є теж представники, які домагаються “історично-суспільної заангажованості побожних” (Werbick 138). Та все-таки історією часто нехтують. – Бог, мовляв, знаходиться поза історією.
Та якщо не брати до уваги історії, тоді ми окрадаємо себе, позбавляючись власного підґрунтя, на якому стоїмо. Культура втрачає своє коріння, коли забуває власну історію. Це стосується і особистої історії життя. Коли ми не сприймаємо та не осмислюємо її належно, то ризикуємо нашим душевним здоров’ям. До буття людини як особистості належить і її історія. В історії розкривається таїнство її особи. Пам’ятання власної історії веде її у внутрішню сферу душі, в її “мислення” (“memoria” в Августина), у саму глибину душі (Johannes Tauler).
* *
Для мене історична структура християнства має два значення. По-перше, як християни ми втручаємося в людську історію. Ми беремо на себе відповідальність за кращий хід історії. Ми турбуємося за майбутнє. І ми досліджуємо минуле, щоб таким чином вчитися на користь сучасного та майбутнього. Але, найперше, ми почуваємося відповідальними за те, щоб історія людства крокувала в гарне майбутнє.
Тому політична діяльність суттєвим чином належить до християнства. В Кореї мені це заново відкрилося. Хоча католики становлять там лише 8 відсотків, зате 25 відсотків депутатів у цій країні – католики. Очевидно вони збагнули, що бути християнином – означає перейняти на себе відповідальність за історію народу, виявляти соціальну активність та працювати над покращенням структур і людських умов існування.
По-друге, історичність нашої віри означає для мене те, що ми належно сприймаємо свою особисту історію життя. Психотерапія заново наочно показала нам, що ми не можемо жити правдивим життям та бути здоровими, не примирившись зі своєю власною історією життя. А до цієї історії життя належить також історія наших предків.
У сучасній терапії дійшли висновку, що наш образ віддзеркалює в собі три-чотири попередніх покоління. Я не зможу зцілитися, перестрибнувши через власну історію життя. Божественне життя мусить проникнути в історію мого життя – разом з її попередниками – оскільки Ісус увійшов в історію людей, щоб докорінно зцілити їх.
Мене захоплює те, як Ісус на запитання про воскресіння з мертвих згадує об’явлення Бога в палаючому кущі (пор. Лк. 20:37-38). Там Бог промовив до Мойсея: “Я Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова!” (Вих. 3:6). Для мене це означає: Бог є Богом моєї історії життя, Богом мого батька і моєї матері, Богом моїх дідусів та бабусів. Бог, Який тепер зустрічається зі мною, вже зустрічався з моїми предками. Він знає мою історію і бажає докорінно зцілити та перемінити її.
Бог, Який об’явився в палаючому кущі, назавжди залишається Богом обітниці. Він обіцяє нам кращу майбутність. Історія не є статичною, вона спрямована до кращої майбутності. Бог посилає Мойсея, щоб він вивів свій народ з Єгипту та провадив його до Обітованої землі. Бог діє в історії, щоб історію нещастя перемінити в історію спасіння.
* *
Зцілення нашої життєвої історії ми бачимо в терапії опрацювання цієї історії, розглядання наших пошкоджень та здорових джерел, з яких ми черпаємо. Наша християнська віра вказує нам інший шлях.
Біблія розповідає нам історії. Слухаючи ці історії та порівнюючи їх з нашою власною історією життя, ми пізнаємо суть свого власного життя. Ми натикаємося на зранення, але також і на шанси та ресурси, яких ми досі не добачали. Біблійні історії роз’яснюють нам нашу власну життєву історію. І водночас у слуханні та розважанні біблійних історій ми вплітаємося в мереживо цих історій, знаходячи там розв’язку своїх нерозв’язаних вузлів та зцілення своїх власних ран.
Розповідання історій здавна було формою насамперед східної терапії. Сьогодні нам потрібне нове розуміння зціляючої дії біблійних історій, завдяки яким наші життєві історії постають перед нами в новому світлі. Раптово ми починаємо розуміти темні плями в нашому житті і так можемо по-новому до них ставитися. Зіставлення нашої особистої історії життя з історією Ісуса є важливим шляхом терапії вірою. Це висвітлює наше життя і дозволяє цілющій силі Ісуса спливати на нас.