Багато людей ставлять ключове запитання: “Чи зцілення треба заслужити?”. Або, інакше кажучи: «Чи деякі особи в очах Бога є “привілейованими”, якщо одні отримують благодать зцілення, а інших, які моляться з такою самою вірою (наскільки можна це оцінити), Він не звільняє від страждань?» Це запитання, яке в багатьох осіб породжує внутрішнє сум’яття, насправді помилкове. Однак воно важливе, оскільки багато хто, ставлячи його (іншим чи собі) причому зовсім не для того, щоб отримати повноцінну інтелектуальну відповідь, – кладе на шальки терезів власну віру в Боже милосердя.
* * *
Шістдесятидворічного Рене привели на молитовну зустріч на вимогу його дружини. Це було взимку в невеликому нормандському містечку. Серед шестиста зібраних людей багато хто страждав від різноманітних хвороб і проблем зі здоров’ям. Рене не хотів приходити сюди, хоча його вже довго мучив сильний біль у правому коліні, внаслідок чого він не тільки не міг ходити, а й навіть просто рухати ногою. Щоразу, тільки-но ворухнувши нею, чоловік стогнав від болю, й лікарі вже не знали, які призначити йому ліки, щоб полегшити його страждання. Він, звичайно ж, був віруючим, але з трудом уявляв собі Бога, Який дозволяє, щоб у світі було стільки страждань. Дружина Рене Івон застосувала весь арсенал своїх дипломатичних засобів, щоб таки переконати чоловіка відвідати храм, де мала відбутися молитва за хворих.
Того вечора Господь чинив чудові речі з багатьма серцями й тілами; а в самому кінці, коли люди вже розходилися, Івон (я ніколи раніше не бачив її) представила мені свого чоловіка, Рене, який цілком нормально рухався й більше не відчував жодного болю. Я сподівався, що Рене тішитиметься своїм одужанням, а тимчасом, на мій превеликий подив, побачив, що він гнівається на мене й вигукує якісь предивні бунтівні слова. “Я обурений тим, що зі мною сталося. Це правда, тепер я почуваюся добре, а раніше впродовж тривалого часу був прикований до ліжка або інвалідного візка. Але невже Ви вважаєте нормальним, що той Бог погоджується з тим, щоби чимало людей у цілому світі щодня конали від болю? Навіть якщо це Він зцілив мене сьогодні ввечері, то я все одно не можу змиритися з тим, що більшість тих людей, які тут були, відходять з тими самими проблемами, з якими прийшли!”
Замість того, щоб прийняти те, що Господь учинив у Своїй мудрості, людське серце блискавично піддалося спокусі й почало підозрювати Його в несправедливості.
Я більше нічого не знаю про подальшу долю Рене. Чи він зміг у мирі й спокої втішатися благодаттю зцілення й врешті подякував Богові, чи ще більше занурився у своє розчарування, ризикуючи змарнувати цей дар? Бо хоча Рене (як і багато інших людей), поза сумнівом, потребував фізичного зцілення, все ж передусім страждав унаслідок свого внутрішнього бунту проти Господа. Цей бунт отруював його існування (а також подружнє життя) й волав про благодать внутрішнього зцілення, яке, поза сумнівом, Бог у Своєму милосерді прагнув йому дати.
* * *
Треба одразу, з усією силою та рішучістю сказати, що Бог не є екзаменатором, який видає різним людям свідоцтва, котрі підтверджують їхню спроможність отримати зцілення.
Це неправда, що Він слухає та виконує прохання одних людей, а до звернень інших залишається глухим; що є такі, яких вирішує зцілити, й такі, про котрих забуває. Погоджуючись, щоб така думка запанувала в нашому серці, ми піддаємо небезпеці свою віру й руйнуємо свою довіру до Господа.