Щоразу, коли ми говоримо про важливу роль стосунків в емоційному зціленні та духовному зростанні, хтось може запитати: «А де всі ті надійні люди, про яких ви говорите?» Дехто може подумати, що у світі взагалі немає добрих людей. Однак справжня проблема в тому, що вони нездатні обирати надійних людей.
Чому ми не в змозі побачити, хто надійний, а хто – ні? Як стається, що деякі люди начебто мають талант знаходити деструктивних осіб? Як у дружбі, так і в любові, вони завжди врешті-решт зближуються з людьми, які завдають їм кривди. Чи їм лише не щастить? Чи їхні погані стосунки – це лише випадковість?
Ми так не вважаємо. Хоча невинні люди іноді справді можуть стикатися зі зрадою, та в тому разі, коли особа регулярно страждає від поганих стосунків, це зазвичай не випадково. Коли люди після одних руйнівних стосунків знаходять собі інші руйнівні стосунки, вони мусять нарешті усвідомити, що всіх цих недобрих людей в їхньому житті об’єднує щось спільне – вони самі.
Але ми вкрай рідко усвідомлюємо, що самі становимо проблему. Переживши низку поганих стосунків, ми зазвичай гадаємо – як і Роджер, – що люди просто не заслуговують на довіру. Ми вкрай розчаровуємося стосунками загалом і готові опустити руки. Оскільки ми маємо схильність шукати джерело проблеми десь поза собою, то думаємо про те, яка недобра інша людина.
Але в Матвія 7:3-5 Ісус каже нам: «І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого».
Ісус у цьому фрагменті звертає нашу увагу на чужі вади тому, що ми не здатні «добачати» самі. Часто ми не спроможні побачити того, що насправді перешкоджає нам як слід оцінювати людей: проблем свого характеру. Багато наших недобрих стосунків – це наша провина! Саме це ми обговоримо далі: вади характеру, які змушують нас обирати ненадійних людей.
Ми вибираємо ненадійних людей, тому що не беремося за вирішення власних проблем. Джессі пречудово ілюструє цей принцип. Одного дня на сеансі групової терапії вона оголосила: «Цього разу я краще дам собі раду. Я була одружена з дев’ятьма різними чоловіками, і від усіх зазнавала наруги».
«Ні, це не так! – гукнула інша жінка з групи. – Ти була одружена з одним чоловіком, який мав дев’ять різних імен».
Джессі була приголомшена, однак поволі усвідомила, що хоча її чоловіки були різними, усі вони мали схильність кривдити її. В одного була відверта схильність до насильства, інший виявляв пасивну байдужість, ще інший – гостро критикував її. Але всім їм бракувало здатности дарувати їй любов, якої вона так прагнула.
Тож для того, щоб змінитися, Джессі мала зрозуміти, що дещо в ній самій спонукало або спокушало її ухвалювати неправильний вибір.
Приповісти 4:23 кажуть, що «над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя». З нашого серця витікають проблеми, що змушують нас раз у раз потрапляти в ті самі сіті. Якщо ми виявимо, що в нашому житті повторюються однакові процеси, наприклад болісні стосунки з людьми, то спершу нам слід подивитися на себе, перевіривши, що саме в нашому серці призводить до появи таких речей.
Погляньмо на деякі вади характеру, які змушують нас обирати ненадійних людей.
Нездатність оцінювати характер
Одна з головних причин того, чому ми обираємо деструктивних людей, полягає в нашій нездатності оцінювати характер. Не раз, обираючи близьких людей у своєму житті, ми не вважаємо характер головним фактором. Ми дивимося на те, як себе почуваємо, хто нас приваблює або що, як видається, «притягує» нас у певній особі. Наш вибір вкрай суб’єктивний.
У певному сенсі, сердечні справи часто бувають суб’єктивні й несвідомі, і це непогано. Зв’язки між душами не завжди мають бути раціональними. Яким би нудним тоді виглядало життя! Несвідома частина нас має свою особливу мудрість, і наше серце якимось чином знає, чого воно хоче й потребує. Це правда. Але Бог, сотворивши нас, поєднав раціональне та емоційне; і коли вони конфліктують, це свідчить про те, що в нас є проблеми.
Обираючи людей, слід покладатися і на розум, і на емоції. Ми наражаємося на небезпеку, нехтуючи свій розум, коли наше серце приваблюють люди, яких розум «не настільки дурний» обирати. У такому разі ми обираємо людей, які не можуть заспокоїти наші потреби і чий характер не відповідає нашим істотним цінностям. Наші серця відокремлені від наших цінностей і суперечать нашим справжнім потребам. Оскільки наші серця запрограмовано шукати якоїсь вади в душі, ми шукаємо стосунків, які відповідають тим вадам, що заховані в нашому серці. Наприклад, чимало самотніх християн по вуха закохуються в людей нечуйних або безвідповідальних.
Ісус навчає нас найперше зосередити свої зусилля на тому, що нагромадилося в нашому серці, бо тільки після того ми зможемо належно оцінювати інших та обирати надійні стосунки. Проблеми власного характеру засліплюють нас настільки, що ми не бачимо руйнівного впливу інших людей. Спершу ми мусимо усвідомити, що маємо проблеми з розпізнаванням характеру, і тільки після того перестанемо удавати з себе наївну жертву.
Ізоляція та страх покинення
Брак близькости – це вкрай вагома причина того, чому ми обираємо ненадійних людей. Якщо ми не здатні налагоджувати близьких стосунків з іншими, то часто будемо обирати людей, які також не здатні на близькість. Якщо хтось самотній у душі, він далі обиратиме стосунки, які робитимуть його самотнім, поки не вирішить власної проблеми.
Страх покинення часто спричинює затягування стосунків, що позбавлені близькости. У багатьох випадках той, хто перебуває в болісних стосунках, повинен встановити дуже чіткі межі або взагалі розірвати стосунки (див. Мт. 18:17; 1Кор. 5:11-13) на деякий час. Але він так боїться залишитися самотнім, що не може цього зробити. Щоразу, коли замислюється над тим, щоб заперечити іншій особі або взагалі покінчити зі стосунками, його опановують почуття втрати й самотности, і він або взагалі уникає важкого кроку або негайно поступається. Оскільки в нього немає первинних надійних стосунків, він воліє підтримувати ненадійні стосунки, ніж опинитися без стосунків узагалі. Таке протиставлення – все або нічого – сприяє подальшому усамітненню та ізоляції.
Хибна надія
Хибна надія – це надія, яка захищає нас від печалі і смутку. Іноді проста надія, що особа згодом зміниться, оберігає нас від болю, який ми мусимо пережити. Люди неймовірні оптимісти, коли йдеться про деструктивні стосунки. З тієї ж причини ми переконані, що особа, яка нас кривдить, поводиться безвідповідально і безконтрольно, чинить наругу або схильна до обману, згодом обов’язково зміниться, якщо ми просто будемо любити її належно або ще більше. Ми вважаємо, що коли ми нагадаємо їй про вчинені помилки, почнемо голосно скаржитися або розсердимося, вона неодмінно зміниться.
Словом, ми маємо надію, але це та надія, яка розчаровує. За такого сценарію ми використовуємо надію, щоб захистити себе від правди про того, кого ми любимо. Ми прагнемо втекти від болісного усвідомлення, що та особа, ймовірно, не бажає змінитися. Ми не хочемо визнавати реальности того, ким вона є. А тому далі плекаємо хибну надію.
Зазвичай такий тип надії не зароджується в теперішніх стосунках. Часто давня звичка уникати печалі й розчарування існувала в багатьох попередніх взаєминах і сягає коренями дитинства.
Визнавати свій біль нелегко, тому що це означає покласти відповідальність за зміни на себе, замість того щоб сподіватися, що ненадійна особа колись таки зміниться. Ми мусимо привчити себе до надії, що вона не зміниться. Нам потрібно знаходити інших друзів. Нам потрібно адаптуватися до розчарувань у подружжі. Ми мусимо знайти в собі відвагу встановити психологічні межі та ухвалити чимало непростих рішень, які можуть змінити наші стосунки.
Так, спочатку надіятися легше, ніж щось робити, однак врешті-решт це лише ускладнює наше становище. Відмова визнавати реальність – це стояння на місці і погіршення ситуації в майбутньому. Хибна надія – це одна з найбільших причин того, чому ми не боремося з деструктивними тенденціями в житті.