Невизнане зло
Джо був справжнім святим, одним з найвідповідальніших людей, яких тільки знали. Він був відданим у духовному житті, дуже щедрим до інших, морально чистим і справжнім взірцем відданого християнина. А втім, він пережив цілу низку стосунків з «поганими дівчатами». Його приваблювали жінки, які були цілковитою його протилежністю: жінки імпульсивні, безвідповідальні, аморальні і загалом незрілі.
Джо мав схильність до «святости», відчуваючи нестримний потяг до «несвятих» людей. Проблема була в тому, що ані Джо, ані будь-хто інший не є цілковито святим (див. Мр. 10:18). Усім нам притаманні вади, які належить приймати й визнавати (див. 1Ів. 1:10). Якщо ми не приймаємо власного зла, то зазвичай підшуковуємо собі відповідні стосунки, намагаючись зберегти ілюзію, що зло десь поза нами, у комусь іншому.
Чимало людей обирають «ненадійні стосунки», тому що не визнають власного зла й опосередковано шукають його в комусь іншому. Такі процеси дуже характерні для батьків, чий «добрий» підліток заводить дружбу з кимось негідним. Несвідомо підліток прагне поєднати розділені протилежності. Коли сім’я починає визнавати власну недосконалість, то підлітку не доведеться шукати її деінде.
Поглинання
Сузі закохалася. Вона сиділа в моєму кабінеті та екстатично розповідала мені про нового чоловіка у своєму житті. Ніл був уособленням усього, чого вона хотіла колись. Сузі почувалася так, як ніколи не почувалася доти. Вона була фінансово успішною, її неабияк шанували в бізнесовій спільноті, де вона працювала. Вона була одним з лідерів у служінні самотнім людям у церкві. А Ніл мав увесь той лоск, який завжди приваблював її. Сильний та агресивний, він, видавалося, спроможний впоратися зі всякими труднощами.
Але коли я став чимраз більше розпитувати її про стосунки, то виявилося, що вони не були наповнені реальним змістом. Знову й знову вона розповідала, хто він і який створює образ. «Він робить це, знає те або має всі такі якості», – казала Сузі. Однак, видавалося, Ніл не виявляє до неї особливого інтересу як до особи. Видавалося, він використовує її як об’єкт, що мав би утвердити його думку про себе. (Сузі була дуже приваблива.) Насправді вона була для нього як свого роду медаль, а не особистість.
Коли ж я спробував їй це натякнути, то вона навіть чути не хотіла. Вона не бачила того, що вони не вибудовують міцних стосунків. Я чудово розумів, що коли все це збудження мине, вона відчує глибоке емоційне спустошення.
Що ж відбувалося? Психологи називають це поглинанням. Вона намагалася надолужити все, чого їй бракувало, зливши свою ідентичність з Ніловою. Сім’я Сузі була бідна, а батько пасивним та не вельми успішним. Завдяки тому, що ідентичність Ніла поглинала її, Сузі відчувала, що може компенсувати весь той сором, який відчувала за себе та своє середовище. Його образ, гроші, становище в спільноті і церкві – все це були ті речі, якими вона завжди захоплювалася в інших і яких, як здавалося їй, ніколи не змогла би здобути сама. Тепер, завдяки Нілові, вона могла долучитися до світу тих речей.
Існували також інші причини цього бажання Сузі бути поглинутою. Ніл був агресивний і сильний, спроможний утвердити себе у світі. Сузі, однак, було нелегко бути сильною і перечити людям, так само як і прагнути до успіху в кар’єрному світі. Вона відчувала брак самоствердження, виявляючи любов та добро до інших, догоджаючи друзям, щоб вони любили її. Думка про те, що їй слід учитися наполягати на своєму і протистояти сильним людям, лякала її до смерти. Вона ненавиділа конфлікт.
Отже, коли поряд з нею був сильний чоловік, усі її проблеми вирішилися. Їй не довелося навчатися бути сильною; сильна людина була поряд. Не треба вчитися визначати цілі й досягати їх; він це робив. Маючи його під боком, вона досягла всього мимоволі.
Спокуса «поглинання» в тому, що особа пробує досягти духовного й життєвого росту, не виконуючи важкої роботи. Але в реальності така модель поведінки примушує нас недобачати чужі вади характеру і може не раз спонукати нас до руйнівного вибору.
Страх конфронтації
Андреа так само нерідко обирала ненадійних друзів. У неї завжди була близька подруга, яка робила їй чимало добра, але й водночас постійно кривдила її. Її теперішня подруга, Сандра, піклувалася про Андреа і була розумна та відповідальна, однак їй була притаманна природжена критичність.
Андреа часто спантеличував той чи інший критичний вислів Сандри, тому що Сандра поводилася так, наче знала, що буде найкращим для духовного життя й добробуту Андреа. Андреа могла би сказати Сандрі не пхатися в чужі справи або розпізнати її бажання виконувати батьківську роль і не допускати того, щоб вона впливала на неї.
Однак Андреа не зробила ні одного, ні другого. Вона далі намагалася жити відповідно до стандартів Сандри і нервувала, коли не могла досягти їх. Зрештою вона звернулася за порадою. Коли я запитав її, що вона пробувала робити, вона сказала: «Насправді нічого. Тобто я намагалася зробити все можливе, щоб догодити їй».
«Але чи ти колись розповідала їй, як почуваєшся, коли вона така осудлива?» – спитав я.
«Ви, мабуть, жартуєте. Я ніколи би не змогла отак говорити з Сандрою!»
Вона виглядала здивованою, що комусь могло спати на думку перечити Сандрі.
«Чому б тобі просто не сказати їй, що ти її дуже любиш і далі хочеш з нею дружити, однак її критика завдає тобі болю, і що ти була би вельми вдячна, якби вона давала свої поради й оцінки тільки тоді, коли ти їх попросиш?» – спитав я.
Андреа не була готова до того, що я запропонував, однак ми стали досліджувати проблему, чому щось таке просте було таким складним для неї. Що більше ми про це говорили, то більше вона починала розуміти, що невміння заперечити осудливим людям завжди було її проблемою і не раз призводило до болісних для неї взаємин у минулому. Коли Андреа була поряд з кимось, хто осуджував чи ображав її, то вона не наважувалася обговорити з ним, як вирішити цю проблему.
Проблема з нездатністю перечити полягає в тому, що люди, яким вона властива, належать саме до того типу, який притягує критичних людей. Вони знаходять їх, як качка воду. Для людей, які встановили психологічні межі, що спроможні виразно заперечувати іншим і розв’язувати проблеми в стосунках, не характерні такі болісні процеси, які раз у раз переживала Андреа. Вони можуть дати собі раду з кривдниками, з ненадійними людьми завдяки біблійному запереченню. Але якщо хтось не здатний зробити цього, то він буквально своїми руками вибудовує модель ненадійних стосунків і рідко коли знаходить надійні.
Не вміючи перечити, ви немовби запрошуєте партнера бути ненадійним. Нездатність заперечити – це те саме, що ферма без загорожі або тіло без шкіри. Хоч які ви будете обережні, та неодмінно отруїтеся чи інфікуєтеся через брак захисту. Той, хто боїться протистояти образам і насильству в стосунках, завжди знайде собі ненадійних людей, які використають його.
Романтизація
Романтизація – це ідеалізований погляд на особу чи якусь ситуацію, коли людина, що схильна до неї, бачить лише добро й оминає велику частину реальности. Вона ігнорує вади особи або, що ще гірше, обертає їх у переваги, оцінюючи їх романтично. Така людина може навіть ідеалізувати силу й агресію кривдника, захоплюючись тим, як зневажлива особа здатна протистояти людям, і не помічаючи його кривди.
Кріс романтизувала свої стосунки. Вона зустрічалася з дуже безвідповідальним чоловіком. Його недбальство вона розглядала як спонтанність, брак порядку – як креативність, нездатність втриматися на роботі – як розумову вищість над усіма його начальниками, марнотратні звички – як неувагу до таких приземлених речей, як гроші та фінансова безпека. Вона спромоглася зібрати докупи всі його кричущі проблеми та закохатися в них, цілком нереалістично й ідеалізовано оцінюючи їх.
Люди, які мають повсякчасну схильність до романтизації, повинні бути готові до зустрічі з численними ненадійними людьми. «Краса – річ оманлива», – каже Біблія. У справжніх стосунках романтичні почуття заступає правдива любов і правдива близькість. Але романтичним людям не потрібна реальність, тому що вона завжди розчаровувала їх у минулому. Романтики часто приховують велике розчарування особистим життям та ідеалізують майбутнє, щоб компенсувати смуток, який вони заперечували в минулому. Але ми завжди повертаємося до того, що заперечуємо, і романтик обов’язково знаходить той смуток, який відкидав раніше. Однак проблема в тому, що він знаходить його не у власній душі, де з ним можна впоратися, а в нових стосунках. Відчайдушно бажаючи уникнути болісної реальности, вони створюють нову болісну реальність з усякою новою романтизованою ненадійною особою.