Потреба порятунку
Джері мав настільки сильні почуття до Мінді, що ледве міг описати їх. «Я ще ніколи і ні з ким не мав таких глибоких взаємин. Я просто не можу забути її».
Не здатний відмовитися від стосунків, які завдали йому чимало болю впродовж п’яти років, Джері благав своїх друзів допомогти йому. Але вони не знали, що ще йому сказати. Вони чули всі його історії про те, як було йому важко з Мінді, як неможливо було догодити їй, хай що він робив, і як ревниво вона ставилася до дріб’язкових речей. Щоразу, коли вони переконували його розпрощатися з нею, він відповідав їм одне і те ж: зв’язок між ними занадто сильний.
Він звернувся до психолога, щоб звільнитися від стосунків, оскільки не міг зробити це сам. Ми обговорили той сильний зв’язок, який він відчував. Як виявилося, найсильніший зв’язок Джері відчував тоді, коли вони хотіли розірвати стосунки, або коли Мінді було особливо сумно, або коли інші неприємні речі траплялися з нею, і вона потребувала його розради чи підтримки. По суті, найкращі їхні часи були тоді, коли вона потребувала розради, грошової допомоги або якогось іншого його втручання.
Суть у тому, що насправді в них не було зрілих стосунків. Між ними існував рятівний зв’язок. Коли вона страждала або потребувала допомоги, тоді це їх зближувало. Поза цим їхні стосунки були конфліктні.
Коли ми обговорили це питання, Джері усвідомив, що був рятівником. Він обирав людей, які не могли заспокоїти жодних його проблем, тому що вони самі вкрай потребували допомоги. Тоді він втручався та рятував їх.
Джері засвоїв таку модель дуже рано – від матері, чиї потреби годі було задовольнити. Хоч що робив він чи його батько, цього ніколи не вистачало. І після всіх материних криз він відчував найбільшу близькість тоді, коли втручався і вирішував подбати про неї. Тоді між ними були найглибші стосунки. Тепер він знайшов такого ж роду взаємини з іншою особою, яка також потребує рятунку. І тому він не міг вирватися з них.
Люди, які потребують порятунку, не відповідають за своє життя. А люди, які не відповідають за своє життя, не можуть бути надійними, хоча й можуть видаватися дуже милими. Зрештою, вони не ростуть, і також не заохочують до зростання людей, які рятують їх.
Їхнє життя помережане смугами сентиментальности, але не містить багато зрілої любови. Через те що рятівнику доводиться рятувати ненадійну особу, таке рятування завжди приводить ненадійних людей у його життя.
Знайомість
«Я не хотіла б виїхати навіть з самого пекла, тому що там я знаю назви вулиць», – глумливо сказала Темі. Вона знала, що страждає від кількох вельми болісних міжособистісних моделей поведінки, але змінити їх вимагало забагато важкої праці. «Чи не було би легше залишити все, як є?» – запитувала вона час від часу. І моя відповідь завжди була однакова: «Темі, хіба тобі легко було всі ті роки?» І тоді вона знову бралася до роботи.
Темі належала до тих людей, яких, видавалося, притягують болісні стосунки. Тільки-но вона позбувалася одних, як відразу знаходила собі інші. Вона переходила від одного егоїстичного чоловіка до другого. Хоча зовні всі вони й відрізнялися, їхні стосунки з нею спиралися на один і той самий взірець. Темі була емоційно відповідальною за них і жила для того, щоб зробити їх щасливими. Усі вони були маленькими хлопчиками в душі, які потребували того, хто дав би їм змогу почуватися сильними чоловіками. І Темі це робила. Вона ідеалізувала їх, поклонялася їм і слухала їхні історії про те, що вони ніколи не помиляються, а всі навколо пригноблюють їх.
Коли ми стали вивчати цю модель поведінки, стало очевидно, що всі ці чоловіки дуже сильно скидалися на її батька. Її батько був дуже самозакоханим чоловіком, який потребував, щоб уся сім’я вважала його великим, і Темі чудово виконувала роль прихильниці. Вона ніколи не говорила йому «ні» і жила для того, щоб він почував себе особливим. Коли він перебільшував свої досягнення або применшував вади, всі вони мовчали, а мама Темі знаходила цьому якесь пояснення, що тільки підкреслювало вагомість його слів.
Тож Темі робила те, що було їй знайоме. Вона дізналася про таку модель поведінки у свого батька, перейняла її в матері і продовжила у всіх трьох подальших подружжях. Темі особливо не задумувалася над тим, що вона робить, так у неї виходило: інакше вона не вміла. Саме так діє людина за звичкою – не заглиблюючись у те, що робить.
Бог сотворив нас на те, щоб ми спиралися на ті моделі поведінки, що існують у сім’ї, з якої походимо. Згідно з Його замислом, ми повинні вчитися чесности, відповідальности й любови, а після того навчати цьому своїх дітей. Але коли сім’ї беруть собі за взірець інакші стосунки, діти також їх переймають. І Темі зробила саме це. Вона засвоїла деякі хибні моделі зв’язків, які були їй знайомі, і вона повторила їх.
Як і Темі, ми завжди будемо обирати те, що нам знайоме – поки не виробимо щось знайоме нове.
Роль жертви
Жертвою є особа, яка не має жодної влади. Вона не діє, а лише зазнає чужого впливу. Наприклад, коли п’яний водій переїде вас на пішохідному переході, то ви станете жертвою. Дитина, яка зазнає сексуальної наруги, – це безсила жертва проти дорослого. Такі люди безсилі і не мають жодного вибору.
Однак роль жертви – це також модель відносин і поведінки, притаманна дорослій людині, яка, фактично, вже не безсила, однак вважає себе такою і діє відповідно до такого уявлення в життєвих ситуаціях і стосунках. Вона грає роль жертви і не вдається до вибору, доступного їй, щоб противитися такій ролі.
Жертви не вважають себе активними, діяльними людьми – вони бачать себе такими, що зазнають чужих впливів. Вони навіть користуються мовою жертви, кажучи:
- «Ми опинилися в ліжку», а не «Я вирішив з нею переспати».
- «Я мусив», а не «Я вирішив».
- «Я запізно заплатив податки, тому що мій бухгалтер не впорався вчасно», а не «Я спізнився поінформувати бухгалтера, і не встиг сплатити податки».
Жертви не беруть на себе відповідальности за свій вибір та поведінку. Вони бачать себе людьми, які реагують на певну силу, що впливає на них – як-от вуличний рух, погода, особа, економіка, Бог чи щастя.
Жертви – це перші кандидати на зустріч з ненадійними людьми. Ненадійні люди користаються з жертв, щоб задовольнити себе. Жертви відмовляються брати на себе відповідальність за свій вибір, чекаючи, поки це не зроблять замість них зловмисники. Жертва пасивно передає стерно свого життя комусь іншому. І це дуже «небезпечно» передавати своє право на вибір зловмисникам. Жертви повинні усвідомити, що відмова від вибору – це також вибір, і що вони можуть мати більше влади над своїми стосунками, ніж вважають, якщо, наприклад, встановлять межі недопустимої поведінки і будуть дотримуватися їх.
Провина
Провина так само спонукає людей до контактів з ненадійними людьми. Люди, що схильні до почуття провини, шукатимуть особу, яка стане ініціятором провини в їхньому житті. «Ініціятор провини» часто грає роль мученика, поводячись так, наче в його горі винна особа, яка схильна почуватися винною. Особа з почуття провини, своєю чергою, ловиться на цей гачок і змушена брати на себе відповідальність за біль, гнів або розчарування іншої. Нею легко маніпулювати, і вона ніколи не почувається вільною в стосунках.
Однак сам «гачок» насправді належить тій особі, яка вибирає «ініціятора провини». Вона буде почуватися так, наче провина «накинута їй», або те чи те «примушує її почуватися винною». Але таке мислення є втечею від відповідальности. Оскільки для того, щоб хтось змусив нас почуватися винними, якась частина нас самих мусить долучитися до цього процесу і погодитися з обвинувачем. Саме тому влада бути вільними належить нам. Коли ми почнемо давати раду своєму почуттю провини, то зможемо звільнитися від гачка, на який нас хочуть зловити ініціятори провини, щоб контролювати нас.
Люди, які відчувають любов інших і розуміють свою свободу та неосудження в Христі (див. Рим. 8:1), оцінюють поставу інших з погляду любови, і тоді можуть з’ясувати, чи винні вони насправді. Якщо вони винні, це спонукає їх до відповідних дій. Якщо ні, то в такому разі їхні особисті кордони дозволяють їм не піддаватися почуттю провини, а натомість спонукають іншу сторону нести відповідальність за свої почуття та рішення (див. Пр. 19:19). Якщо ненадійні стосунки зосереджені навколо почуття провини, то ця особа повинна знайти джерело провини в структурі власної особистости і позбавитися критика у своїй душі. Тоді ініціятори не матимуть жодної підпори в іншій особі, яка б допомогла їм маніпулювати нею.