3) Ми думаємо, що заслуговуємо на особливе ставлення
Гріховна природа змушує нас досвідчувати своє особливе право. Сатана не лише заздрив Божій доброті, і не тільки бажав бути самодостатнім, але й також вважав, що заслуговує на особливе, привілейоване ставлення: «Підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому» (Іс. 14:14). Іншими словами: «Божественність – це моє право й прерогатива».
Особливе право, як і заздрість, не слід плутати з потребою. Потреба каже: «Я голодний і спраглий. Дайте мені їсти та пити». Особливе право каже: з огляду на те, хто я, ти мусиш дати мені їсти та пити». Люди, які відчувають, що мають особливе право, самозакохані й претензійні.
Книга Йони саме про таке право. Ізраїльського пророка тішив статус одного з Божих обранців. Тож коли Бог змилосердився над мешканцями Ніневії, Йона розлютився на Бога. Він молився: «О Господи, чи ж не це моє слово, поки я ще був на своїй землі? Тому я перед тим утік до Таршішу, бо я знав, що Ти Бог милостивий та милосердий, довготерпеливий та многомилостивий, і Ти жалкуєш за зло. А тепер, Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені смерть від мого життя!» (Йони 4:2-3).
Замість того щоб тішитися з Божої благодаті, Йона спалахнув гнівом. З його погляду, він та його край втратив своє привілейоване становище, тому що милість Божа вилилася не тільки на Ізраїль, але й і на Ніневію.
Особливе право – це претензія на особливе ставлення. Замість того щоб дякувати за щось звичайне, «досить добре» становище чи достаток, ми вимагаємо найкращого. Ось кілька прикладів претензій на особливе право:
- я заслуговую кращої долі в житті, ніж маю насправді;
- люди мусять відшкодовувати гріхи, скоєні проти мене;
- мені стане краще, якщо інші попросять пробачення за вчинену мені кривду;
- не відчуваю любов, якщо вся увага не зосереджена на мені;
- почуваюся ображеним, якщо я нічим не відрізняюся від інших;
- люди не ставляться до мене з тою повагою, на яку я заслуговую.
Претензія на особливе ставлення руйнує надійність, тому що жодна нормальна людина не зможе виконати наших потреб! Годі любити людину з претензією на особливе ставлення, тому що найменша провина, хибне співпереживання або нечулість здатні зруйнувати всі стосунки. Особу з претензією на особливе ставлення завжди треба ідеально слухати й розуміти, бо в іншому разі вона почувається скривдженою і зраненою. І це призводить до ізоляції.
Протиотрутою для особливого права є взаємне вміння прощати. Ми потребуємо просити прощення за власну недосконалість. І мусимо вчитися прощати іншим за те, що вони не виправдовують наших надмірних сподівань.
4) Ми порушуємо Божі закони
Врешті-решт гріховна природа виявляється в схильності до переступу закону. Зневажаючи закон, ми переступаємо межу, яку визначив Бог. Це аспект нашої гріховної природи, який повстає проти будь-яких обмежень. Бог дав Адаму і Єві майже повну свободу – і лише одне «ні»: не їсти з дерева пізнання добра і зла. І вони перетнули єдину межу, яку Він встановив.
Ця схильність порушувати Божі правила свідома. Ми вирішуємо догоджати собі, замість того щоб любити Бога: «І від свавільців Свого раба заховай, нехай не панують вони надо мною, тоді непорочним я буду, і від провини великої буду очищений» (Пс. 19:14).
Коли ми відмовляємося бути добрими з тими, які потребують нашої доброти; коли ми брешемо одне одному; коли нападаємо, застосовуючи силу, то порушуємо закон, нехтуючи Божі приписи й постанови.
І разом зі своїми переступами ми руйнуємо надійність наших стосунків.
Подеколи ми чинимо переступ, тому що любимо бунтувати. Підліток, наприклад, може пити, тому що любить порушувати правила. Іноді ми чинимо переступ через емоційні проблеми. Наприклад, розлучена самотня матір може пити, намагаючись заглушити біль від самотности.
І підліток, і матір відповідальні за свої деструктивні дії та поставу, але перш ніж допомогти їм, спершу мусимо зрозуміти, чому ці люди чинять переступ.
Заздрість, самодостатність, претензія на особливе ставлення і переступи чимраз далі підштовхують нас до ізоляції. І наслідком такої ізоляції зазвичай є той чи інший нервовий зрив. Як машина, в якої скінчилося пальне, ми перестаємо належно функціонувати. Ми потураємо своїм згубним звичкам, впадаємо в депресію і псуємо стосунки. Однак ці «погані вчинки» є лише симптомом глибшої проблеми: ізоляції, спричиненої заздрістю, самодостатністю, претензією на особливе ставлення і переступом.
Надто часто ми зараховуємо проблему поведінки до «гріха» і вирішуємо більше молитися, коли, найімовірніше, проблему викликала саме ізоляція, а до неї призвела згадана «велика четвірка». Але це можна сформулювати ще чіткіше:
- Наша гріховна природа породжує заздрість, самодостатність, претензію на особливе ставлення і переступ.
- Заздрість, самодостатність, претензія на особливе ставлення і переступ породжують ізоляцію.
- Ізоляція викликає життєві проблеми (емоційні, поведінкові, стосункові).
Пам’ятаєте Ренді, якого ми зустріли на початку розділу? Він вчинив сексуальний гріх і зізнався своїй групі підтримки, що його проблема в тому, що він не досить заглибився в Слово. І це справді могло неабияк спричинитися до проблеми, тому що наш зв’язок з Богом має істотне значення.
Ренді, однак, не згадав, що останнім часом він пережив чимало вагомих втрат, пов’язаних з пониженням у посаді, не згадав про проблеми з дітьми і вкрай болісний розрив із дружиною. І як він згодом виявив, це все було для нього звичною практикою. Стикаючись з втратами чи великим стресом, він шукав розраду в порнографії, а не в друзів. Вони довідаються про його проблему тільки згодом, після зізнань.
Коли Ренді став свідомий того, що шукає в порнографії розраду, він, почуваючись самотнім і стривоженим, почав дзвонити друзям – перш ніж вдаватися до гріховної поведінки. І після того його залежність поступово зникла. Коли він визнав свою потребу налагодити зв’язок з Богом та з іншими людьми, його гріховна поведінка ослабла.