Світ перейдеш, а не знайдеш таких людей, як був Семко Богонос та Лесько Прийма. Обидва приятелі народились одного року, проживали в рідному селі, провадили велику господарку.
Ґаздівство їх було неабияке! Просторі ґрунти та луки, хати та господарські будинки, мов на панському фільварку, і худоби всякої без ліку. З таким статком не штука ґаздувати. І вони самі дивувалися, що Бог наділив їх таким добром. І сказав Семко до Леська:
«Обидва ми шваґри, в один час почали ґаздувати, тож ґаздуймо так, щоб люди ні одного, ні другого не ганили та не казали: “От ледар, скільки добра залишив йому батько, а він не те, що нічого не придбав, але й змарнував те, що дістав”».
«Так, так, не жаліймо праці та не ледарюймо, а примножуймо те, що маємо».
Не сказали вони цих слів на вітер, адже зранку до пізнього вечора пильно трудилися. А вже такого завзятого працівника, як Лесько Прийма не знайдеш у цілому світі.
У нього було троє наймитів, та жоден з них не міг дорівнятися йому в праці. За день усі три разом робили майже стільки роботи, як він сам один. Парубки ще не домолотили копи, а Лесько вже закінчував другу. Під час жнив він завжди був першим у полі, а женці залишалися ген позаду.
Так само, як при молотьбі та жнивах, так і при всякій іншій роботі він не відпочивав ні на хвилину.
Тільки в неділю та свята стримувався від тяжкої праці. Коли ж уважніше придивитися до його господарства, то видно було, що немає там наслідків його праці, а всюди явний упадок. Жне, молотить, сіє, звозить, але й у стодолі небагато збіжжя, і в коморі майже порожні засіки. Не шкодує корові паші, ані коням вівса та сіна, а тут ось воли змарніли, корови худі, коням аж ребра повилазили.
«Що ж за причина?» – питаються люди.
«Бог один знає, – відповідає Лесько – ви ж самі бачите, що я ні дня не марную, працюю за двох, не сиджу в корчмі, а господарство чомусь не ведеться.
У Семка Богоноса все склалося інакше. У нього стоги та обороги підносяться понад дуби, що оточують навколо його обійстя, комора повна збіжжя, стодоли не порожні. Коні, корови та вівці товсті та гладкі.
Семко не робить і половини тої праці, що запопадливий Лесько. Також має трьох наймитів, але зовсім не старається перевершити їх у роботі. І на його ланах також женці жнуть – лиш він не рветься, щоб їх випередити, тільки споглядає, щоб усі зробили свою частку праці.
Він також не лінивий та не марнує часу – його, як то кажуть, усюди повно – він і в стодолі, і в стайні, і в коморі, а також і в полі, як є потреба. Не так все було в Леська. Він як візьметься за одцу роботу, то вже не бачить, що діється за його плечима. Він скупий та й іншим шкодує, а Семко і сам добре живе, та й порятує бідного.
Що ж є причиною того, що Семкові все добре ведеться, а Лесько з кожним днем піднепадає?
Минуло три роки їхнього господарювання. Однієї неділі після обіду обидва господарі зустрілися на подвір’ї в Степана Олійника. Лесько – згорблений удвоє, зі змарнілим лицем, висох, мов тріска, передчасно постарівся. А Семко Богонос здоровий на вигляд, з веселим лицем. Він привітав шваґра, з яким довший час не бачився. З його вигляду було зрозуміло, що він багач на все село, який і сам має всього достатньо, та ще й інших має чим наділити.
І каже Лесько до нього: «Бачу, Семку, що ти пан над панами, лиш хай тобі не буде в образу те, що скажу: видно тобі помагає нечиста сила, що тобі так щастить у всьому».
«Що це ти кажеш – нечиста сила? Будь спокійний, я не продався сатані».
Лесько на те: «Але ж подумай сам, ти не трудишся так тяжко від ранку до пізньої ночі, а в тебе всюди з кожним днем примножуються статки. А я з кожним днем щоразу більше піднепадаю. Глянь на мої руки, які спрацьовані, глянь на моє лице, передчасно зів’яле, я ледве тримаюся на ногах. Не догоджаю собі, не проводжу часу в корчмі, а біда напосілася на мене так, що невдовзі доведеться продати все батьківське майно та переселитися до Бразилії.
Семко похилив голову та сказав: «Справді, годі заперечити, що я труджуся набагато менше, ніж ти, але, з Божою ласкою, з кожним днем мій доробок примножується».
Лесько тільки махнув рукою: «От скажи правду, нащо тобі таїтися, ти напевно маєш якусь таємницю, яку не хочеш нікому відкрити?»
Семко на хвилину задумався, а потім усміхнувся та сказав: «Та коли вже так наполягаєш і хочеш знати, звідки в мене береться багатство, то все тобі щиро розкажу. Ось дивися на цю вишневу сучкувату палицю, що я тримаю в руках, – у ній міститься вся чудодійна сила, якою я здобуваю багатство».
Лесько вибалушив очі, дивиться на Семка та на його палицю, і не може повірити, що вона має таку чудодійну силу.
А Семко каже далі: «Тепер добре зваж, чоловіче, що я скажу. Протягом дня я не сиджу в одному місці, не беруся тільки до однієї роботи та не забуваю при цьому про всі інші справи, а тільки обходжу ось із цією чудотворною палицею усе своє господарство. Загляну в кожний кут – до стайні, до комори, всюди, де-щось робиться: чи то вдома, чи в полі. Так із допомогою цієї чудотворної палиці я став заможним господарем».
Лесько взяв палицю в руки, став її з усіх боків оглядати та запитав: «Як це? І нічого більше з нею не робиш?»
«Нічого, ані на волосок, вона є моєю нерозлучною приятелькою» – відповів Семко.
«Напевно через це, Семку, небезпека загрожує твоїй душі» – зауважив Лесько.
Семко здвигнув раменами та сказав: «Чи ти не бачив, що я з цією палицею і до церкви ходжу, і сповідаюся, і причащаюся?»
Лесько не повірив словам швагра та став розпитувати, звідки взялася в нього ця чудотворна палиця. А Семко на це: «А цього вже тобі не скажу, але щоб ти знав, який я щирий та зичливий, то позичу тобі цю палицю на цілий рік, якщо пообіцяєш мені, що з нею будеш обходити все господарство щодня два або три рази. Тоді переконаєшся, якою чудотворною силою вона наділена».
Лесько вельми зрадів та не міг надякуватися щирому другові та своєму добродієві.
Відразу ж наступного дня, як тільки він встав із постелі та щиро помолився Богу, пішов із чудотворною палицею обходити все господарство. Вся челядь знала про те, що він зранку має їхати з плугом у поле, і нікому й на думку не спало, що спершу він піде оглядати обору.
Увійшов до стайні, і що ж тут побачив? Корови зле поприв’язувані, відчепилися від жолоба та стали колоти одна одну. Пастух мирно спав і нічого не чув. Він знав, що господар удосвіта рано поїде на поле і не загляне до стайні. Сердега помилився. Господар добре всипав йому чудотворною палицею. Той якнайшвидше схопився, поприв’язував корови на своє місце.
Зі стайні Лесько пішов до стодоли. Дивиться, а тут гуси, кури та качки тягнуть пшеницю із засік і лускають колосся. Повиганяв непрошених гостей. Дивиться, а двері в стодолі погано зачиняються, лишається отвір, через який усе лізло всередину та робило велику шкоду. Відремонтував двері як належало, зупинивши доступ домашньої звірини всередину стодоли. Пішов далі до комори. Бачить, дві дошки лежать відірвані на землі, а з комори виходить Валько з великим мішком пшениці. Знову відлупцював він його чудотворною палицею, як належало. Щойно впорався з поганим злодієм і пішов далі до стайні з кіньми, аж бачить, як проворний Яків, замість того, щоб висипати овес коням до жолоба і вимішати з січкою, зсипає його в торбу, щоб потім проміняти на тютюн.
І йому також не пошкодував Лесько чудодійної палиці, а добряче відлупцював. Одного і другого злодія вигнав під чотири вітри. Звідти він пішов на зоране поле, на якому третій парубок сіяв жито. Замість двох корців він розсіяв один, а другий продав та ніс новому господареві. З великої досади Лесько вже рвав на голові волосся.
«То таке-то моє господарство, така моя челядь. І як я міг тут чогось доробитися. Так воно всі роки діялося, а я пішов до однієї роботи та не бачив, що діється поза моїми плечима, та ні про що не здогадувався.
Відібрав Лесько парубкові мішок із рук і вибив його палицею. Жито, що залишилося, Лесько розсіяв на виораному полі та поспішив до робітників, які копали картоплю край лісу.
Приходить на місце, а всі робітники сплять, мов мертві. І їх наш господар наділив чудотворною палицею. Всі схопилися, мов попарені, ніяк не могли второпати, як це сталося, що Лесько, який мав їхати з плугом на поле, несподівано з’явився тут.
Не минуло й року, як із допомогою чудотворної палиці в Леськовім господарстві все змінилося. Тут усюди запанував лад і порядок. І комора заповнилася збіжжям і стодола не була порожньою. Лесько випростався, помолодшав та повеселішав.
Через рік сказав йому дотепний Семко: «З усього того, що тут сталося, дорогий друже, ти сам бачиш, що більше значення має прозорість, обачність та власний догляд за господарством, аніж найважча праця. Далеко ліпший результат матиме кожен господар, коли він догляне всього сам, всім розпорядиться, як належить, аніж вчепиться до однієї роботи, а все інше буде йому байдуже. Хай не лінується і сам до всього прикласти руки, але перед усім мусить бути нагляд та обачність».
Тепер він розповів йому, що та палиця не має жодної чудотворної сили. Це була палиця, як і будь-яка інша, лиш Семко підійшов до приятеля з такою вигадкою, щоб його завести на правильний шлях. І хоч Лесько дізнався, що палиця не була чудотворна, проте попросив Семка, щоб подарував йому цю палицю на пам’ять.
КІНЕЦЬ