Однією з християнських таємниць є правда про присутність осіб Пресвятої Тройці в людині. Ісус Христос виразно розкривав цю правду, натомість вірні зіпхнули її на другий план.
«Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього» (Ів. 14:23). Не треба вгадувати, що присутність осіб Пресвятої Тройці в людині відбувається через прибуття до наших сердець трьох Божих Осіб. Це означає, що Бог мешкає в наших душах ніби в святині. Апостол Павло каже: «Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?» (1Кор. 3:16). Отож, ми стикаємося з конкретною дійсністю: Бог є з нами і робить нас частиною Свого буття.
А звідси випливає висновок, що душа не може обмежитися пошуком Бога в тисячах щоденних, дрібних подій, бо вона отримала більше – присутність осіб Пресвятої Тройці. Тому й має заглядати вглиб себе, мати впевненість, що і там знайде Бога, якщо перебуватиме в стані освячуючої ласки.
«Зосередься. Шукай у собі Бога і послухай Його!» (св. Хосемарія Ескріва, Шлях, 319). Це правда, що в справі духовного життя ми не завжди осягаємо настільки багато, як нам би хотілося. Є такі моменти, коли слухання Господа Бога коштує нам чимало зусиль. Саме в ці моменти ми маємо вдаватися до згаданих людських способів, які допоможуть нам не забувати про Нього, не зважаючи ні на що. Та, попри важкі моменти, настають і такі часи, коли слухання Господа дається нам легко завдяки обставинам, які сприяють відособленню та втихомиренню.
Присутність Бога не завжди вимагатиме Його пошуку. Надходять такі хвилини, години, дні й цілі періоди нашого життя, коли, маючи усвідомлення присутности Бога в нашому серці, ми можемо неустанно вести з Ним діялог. У такі моменти не обов’язково шукати Бога в тих справах, які нас оточують, бо душі, яка живе в благодаті, достатньо спілкування з Богом, Який є в ній.
Якщо Бог присутній у нашому серці, то цим треба жити, а не лише роздумувати про це. «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Ів. 10:10), – каже Ісус і не перепочиватиме, поки життя, яке Він від дав за нас, не стане реальним через наші добрі вчинки, які є виразними доказом нашої любови до Нього. Тому найліпшою присутністю Бога є та, яка полягає в житті, згідному з Божим навчанням і яка має закоренитися в нас настільки глибоко, щоб ми в кожну мить могли ствердити: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20). Життя Христа, яке освітлює кроки та наповнює надією наші вчинки й працю, повинне стати основною ціллю кожного з нас, а щоб це було можливо, потрібна співпраця з благодаттю.
Божа воля
Шлях до справжньої присутности Бога веде через виконання Його волі. Однак виникає запитання: чи можна пізнати Божу волю? Чи можна дізнатися, чого саме Бог прагне від кожного з нас? Згідно з Євангелієм від святого Матвія, Ісус Христос підсумував Своє навчання такими словами: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мт. 5:48). Ось наше завдання: чинити добро найліпше, як тільки нам вдасться, таким чином прагнучи святости. І тут можемо бути впевнені, що це не вигадка людського розуму, а виразний прояв Божої волі.
Звертаючись до вірних зі Солуні, апостол Павло використовує слова, які не залишають і тіні сумніву: «Бо це воля Божа, освячення ваше: щоб ви береглись від розпусти» (1 Сол. 4:3).
Можна багато роздумувати, писати книжки про наші стосунки з Господом і про людську відповідь на Боже послання, але пунктом виходу завжди має бути універсальне покликання до святости. Ніхто, абсолютно ніхто, не знайде у Святому Письмі жодного слова, яке заперечувало б тезу, що людина має бути святою. Господь Бог покликав до святости не лише кількох обраних осіб, а всіх людей. Святий Дух квапить апостола, щоб той уперто повторював одну й ту ж думку: «Щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові» (Еф. 1:4), святі святістю, яка є нічим іншим, як умінням поводитися «гідно покликання, що до нього покликано» (Еф. 4:1).
Що таке святість?
У хрещенні в наші душі засіюється зерно: освячуюча благодать, зародок Божого житія, яке має в нас зростати й розвиватися, поки не досягне повноти, тобто святости. Ми всі були покликані до святости. То чим же є ця святість? Богослови погоджуються з твердженням, що святість полягає в єдності з Христом. Ми будемо настільки святі, наскільки перемінимося в Христа, а з цією метою «треба поєднатися з Ним через віру, дозволяючи, щоб в нас проявилося Його життя, щоб про кожного християнина можна було сказати, що він не лише alter Chrystus, а й ipse Christus, самим Христом» (св. Хосемарія Ескріва, Христос проходить поряд).
Освячення – це процес «охристовлення», тобто внутрішньої переміни, завдяки якій у нашому мисленні, розумінні, праці та любові до ближніх ми з кожною хвилиною стаємо щораз подібніші до Ісуса Христа. Ця переміна доступна нам завдяки співпраці з Божою благодаттю, яка перемінює нас у міру розуміння волі Спасителя. «Життя Христа – це наше життя, згідно з тим, що Він обіцяв апостолам під час Тайної вечері: “Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього” (Ів. 14:23). Отож, християнин має жити згідно з життям Христа, чинячи Його чуда своїми, так, щоб могти вигукнути разом з апостолом Павлом: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20). (св. Хосемарія Ескріва, Христос проходить поряд).
Так ми досягнемо мети, до якої були покликані – жити в благодаті. Християнин не може залишатися пасивним щодо Божого заклику. Бог кличе нас до святости, а ми не можемо відповісти на цей заклик без співпраці з Ним через дрібні зусилля (які часом вимагають героїзму!) у прагненні до ідеального виконання плану, який підготував нам Господь. Щоб перемінитися в нову людину, яка є живим Христом, треба залишити стару людину, про яку говорить апостол Павло.