З усього сказаного про страждання випливають певні життєві задачі, які кожний може розв’язати особисто. Через страждання життя говорить людині: По-перше, з’ясуй, за що ти страждаєш: за правду чи обман? Чи несеш тягар цього світу і гріха, чи благе ярмо Христа?
По-друге, скинь з себе страждання за безглуздя, за порушення вічної правди і піди не «за силою, що розпинає, а за Правдою Розіп’ятою».
Зречися свого «я», джерела безглуздих страждань, і звернися до Того, Хто «немочі наші узяв і наші болі поніс», і Він
- …покладе руки
- І зніме волею святою
- З душі кайдани, з серця муки
- І рани совісті загоїть.
По-третє, понеси благу звістку Євангелія плачучим та ридаючим:
- За ворота рушай,
- З ліхтарем у небезпеку прямуй;
- На загибель свою не зважай,
- А того, хто покликав, врятуй! (Ф. Сологуб)
Але ти не загинеш через співстраждання, а сам зігрієшся ним і завдяки йому поглибиш найкращий бік твоєї людської сутності – твоє серце.
Двоє братів їхали в санях у тріскучий мороз.
На шляху вони побачили замерзаючу людину, що скорчилася біля дороги. «Ходімо, допоможемо йому!» – «Ще чого!.. Це щоб самим замерзнути?»
Тоді перший виліз з саней і почав розтирати бідолаху. Довго він працював, але від цього зігрівся й сам. Коли він повернувся до саней, то побачив, що брат його мертвий…
Діюче співстраждання – це шлях до розв’язання і філософського боку піднятого питання.
Одна студентка розповідала, що «краплина милосердя», виказана нею ближньому, внутрішньо розв’язала для неї багато складних питань.
Бо любов є джерелом знання, а не навпаки.
«Коли ж любить хто Бога, той пізнаний Ним», – так вчить Новий Заповіт.
Любов до страждаючої людини призводить до розуміння не тільки сенсу страждання, але й сенсу життя взагалі. Бо в чому ж іншому може перш за все зосереджуватися сенс життя людини, як не в людяності?
У той час як розум марно намагається зрозуміти життя – любов вводить людину в життя, повне змісту, у світлі якого стає зрозумілим і сенс страждання.
Різдво Христове, 1925 р.
КІНЕЦЬ