Ви вже знаєте з першого розділу, що багато батьків розповіли нам, як сильно розчаровують їх обов’язки з виховання дитини. По суті, понад 30 відсотків тих, хто брав участь у нашому опитуванні, сказали: «Я невдаха в батьківстві!» Або: «Я просто не можу впоратися зі своїми дітьми». Але хто ж ці матері й батьки, які сповнені такого відчаю вдома? Я переконаний, що тепер ми маємо справжні відповіді на ці та інші важливі питання.
35 тисяч батьків, які брали участь у нашому дослідженні, не тільки дали нам цінну інформацію про своїх вольових і згідливих дітей (описану в розділі 3), але й описали власні почуття і думки щодо їхнього виховання. Їхні відповіді були несподіваними в багатьох аспектах. Розгляньмо декілька найважливіших для нас знахідок, подеколи досить тривожних.
В одному з питань в анкеті ми попросили батьків оцінити обсяг стресу, який спричиняє темперамент їхніх дітей. Далі ми розділили вибірку, щоб порівняти відповіді батьків дуже згідливих і дуже вольових дітей.
Результати були разючі. Ми виявили, що 95 відсотків батьків, які виховували дуже згідливих дітей, позитивно сприймали роботу, яку виконували, порівняно з лише 11 відсотками батьків вольових дітей. Якщо розглянути негативні результати, то 1 відсоток батьків згідливих дітей оцінював своє завдання загалом складним чи неприємним, порівняно з 72 відсотками тих, хто виховував вольових дітей. Очевидно, що ми виокремили основну групу розчарованих батьків вже завдяки одному питанню в нашій анкеті.
Друге питання було призначене для того, щоб далі дослідити реакцію батьків на дітей з легким чи складним характером. Ми попросили таку інформацію: «Виберіть речення, яке, загалом, найкраще описує, що ви думаєте про виховання своєї дуже вольової чи дуже згідливої дитини». Ось якими були ці альтернативні твердження:
- «Це були потуги, які часто виснажували, пригнічували і сповнювали мене виною».
- «Це було нелегко, однак ці зусилля дарували також захват і втіху».
- «Це був дуже позитивний досвід».
Батькам вольових дітей запропонували таке четверте твердження:
- «Виховання було важким у ранні роки, однак підліткові літа були менш бурхливі і важкі».
Батькам згідливих дітей запропонували таке четверте твердження:
- «Виховання було справжньою втіхою в ранні роки, однак юність була надзвичайно стресовою для обох поколінь».
Отримавши відповіді 4801 батька, ми розділили вибірку на вісім підгруп, намагаючись виявити батьків, які зазнають найбільшого стресу. Ми оцінили, як вольові і згідливі матері й батьки взаємодіють зі своїми дуже вольовими і дуже згідливими дітьми.
Навіть поверхневе вивчення відповідей переконує в тому, що вольові діти є джерелом великого розчарування не тільки для своїх матерів, як ми й очікували, але й також для батьків. Лінн Кейн у своїй книжці: «Де помилка?» сказала про чоловіків таке: «Як видається, батьки… не поділяють ані вини, ані осуду… Вони не почуваються нелюбими, неадекватними чи відповідальними за них. Це почуття суто жіночі… Я рідко зустрічала винного батька… Можливо, що наша вина – це стан жіноцтва, слабкість статі, природна лагідність годувальниці»[1].
Згідно з нашими результатами, пані Кейн помиляється. Татусям таки нелегко, коли бунтують їхні діти. Вольові діти не лише однаково впливають на матерів і батьків, але й також створюють однаковий рівень стресу у вольових і згідливих батьків. Дуже вольові матері, наприклад, повідомляли про той самий рівень позитивної взаємодії (6 відсотків), що й дуже вольові батьки з дуже вольовими дітьми. Найнижчий позитивний рейтинг (4 відсотки) трапився тільки у випадку, коли дуже згідливі батьки виховували дуже вольових дітей. Отже, кожен дорослий, який працює з цими неслухняними малюками, зазнає впливу напруження, яке вони створюють! Ми повернемося до цієї думки трохи згодом.
А тепер перемістімо увагу з того, що батьки відчувають, на те, як вони дисциплінують. Не менш разючі знахідки з’явилися в цей момент. Особливо нас зацікавило те, як батьки поводяться з дуже вольовою і дуже згідливою дитиною. Ми попросили осіб, які заповнювали анкету, вказати, хто з батьків мав найкращі стосунки з дітьми в різних вікових групах.
На підставі цього аналізу і кількох десятків інших стало очевидно, що матері вольових дітей особливо беззахисні перед своїми бунтівливими дітьми. Як ми вже згадували раніше, татусі також відчувають труднощі і вину в стосунках з ними. Попри це, видається, що чоловіки готові приймати дедалі більшу частку виховних обов’язків, коли минає час. Матері починають з цілковитої опіки над малими дітьми, виконуючи 78 відсотків обов’язків щодо малюків ясельного віку. З того часу вони втрачають їх у кожній віковій категорії аж до юности. Фактично, батьки мали тісніший зв’язок з дітьми від 13 до 20 років на кілька відсотків. На початку повноліття з’являється зворотна тенденція. Ми припускаємо, що цей перехід батьківських обов’язків від жінок до чоловіків відбувається тому, що матері не люблять конфронтації і не так спокійно, як батьки, здатні сприймати владні ігри, які до вподоби їхнім впертим синам і донькам.
У цьому контексті ще більшу вагу має частка дітей, які не мали добрих стосунків з обома батьками. Вона сягає приблизно 5 відсотків у наймолодші роки і поступово зростає аж до тринадцятирічного віку. Різке зростання до 24 відсотків випадків у пору юности – це ознака серйозних проблем! Чверть цих непокірних дітлахів не живуть у злагоді ані з батьком, ані з матір’ю, і 14 відсотків далі прямують власною дорогою на початку зрілости. Як і їхні батьки, ці підлітки відчайдушно потребують правильного зовнішнього впливу.
Коли відповідь на питання: «Хто найкраще поводиться з дитиною?» зіставили зі статтю, стало очевидно, що батько ще більше відповідальний за поведінку своїх вольових синів, ніж дочок. Однак, як це не дивно, дівчата такі ж бунтівливі, як і хлопці в пору юности.
Тепер порівняймо відповіді батьків дуже згідливих дітей. Тут картина цілковито інша.
Матері мали найвищий рейтинг у категорії від народження до двох років (майже 90 відсотків випадків) і навіть найгірший для них результат – менш ніж 60 відсотків у віковій категорії від 13 до 30 років – все одно був вищим, ніж у батьків.
Не треба бути статистиком, щоб зрозуміти значення цих даних. Очевидно, що матері люблять згідливих дітей. Батькам вони також до вподоби, однак саме мама веде перед упродовж дитинства. Тільки невеликий відсоток згідливих дітей почуваються відчуженими від обох батьків (максимум 5 відсотків в юності).
Побачивши ці цифри уперше, згорьована матір вольової дитини сказала мені втомлено: «Де мені взяти кілька цих згідливих дітей?!» Я не знаю, однак існує велика імовірність того, що її батьки також хотіли дістати таку інформацію.
Від самого початку цього дослідження мене особливо цікавили взаємини між матерями та їхніми доньками. Багато психологів описували так звану «річ», яка нібито трапляється між двома жінками в одному будинку. Байдуже, чи це феномен «двох жінок на одній кухні», чи природна конкуренція за увагу чоловіка (батька), таке явище варте уваги. Не дивно, що матір в цю пору часто каже: «Тепер мені не подобається ані син, ані дочка». Докази таких труднощів було знайдено в нашому дослідженні. Наприклад, тільки 36 відсотків матерів мали найкращі стосунки зі своїми доньками в пору юности. Конфлікт був очевидний в інших двох третинах випадків. У нашому дослідженні виплили на поверхню й інші приклади такого антагонізму.
Було зауважено ще один цікавий фактор щодо дисципліни матері і батька. Батьків попросили оцінити себе як поблажливих, досить ліберальних, посередніх, досить вимогливих або твердих і суворих. Тоді ми здійснили кореляцію цього рейтингу з соціяльними успіхами дітей у різному віці. Вони були поділені на такі категорії: без жодних проблем, загалом любі, посередні, загалом нелюбі і з багатьма проблемами. Ось що ми виявили: якщо взяти дітей з багатьма проблемами, то батьки були або поблажливі з ними, або твердими й суворими. Картина лишалася незмінною в багатьох аналізах і практично в кожній віковій категорії від дитинства до повноліття. Можна зробити висновок, що коли дітям дошкуляють великі соціяльні проблеми, їхні батьки вдаються до крайнощів: або підносять руки вгору і взагалі відмовляються їх дисциплінувати, або стають твердими і суворими, щоб приборкати їх. Цей аналіз та кілька інших чітко засвідчили, що різновид дисципліни, які застосовують батьки, залежить від гаразду дитини та її темпераменту. Коли дитина незвичайно складна або має безліч проблем, ефективність батьківства також страждає відповідно.
Підсумок
Як вже було сказано, я міг би наповнити багато книг великою масою інформації, яка утворилася після цього дослідження, що охопило 35 тисяч батьків. Я визнаю, це було ретроспективне дослідження, а не більш наукове лонгітудинальне. Попри це, наші результати свідчать самі за себе. Вольових і згідливих дітей справді розділяє прірва, і ці відмінності темпераменту та поведінки мають величезний вплив на тих, хто виховує їх.
Мабуть, тепер очевидно, чому мене особливо турбують батьки, які виховують вольових дітей. Я переконаний, що багато з них вже сьогодні перебувають на межі виснаження. Вони несуть важкий тягар вини, однак зазвичай терплять свій біль мовчки. Я очікую, що випадки наруги над дітьми, відмови від дитини, батьківського алкоголізму і та інші докази розпаду сім’ї мають бути незвичайно часті в цій категорії. І звісно, це ніяка не категорія і не група. Я розповідаю про реальних людей – справжніх, живих матерів і батьків, які опинилися на краю безодні.
Якщо ви належите до цих згорьованих батьків, що плачуть ночами, то ця книжка призначена переважно для вас. Хоча ми також розглянемо особливі проблеми, з якими стикаються згідливі діти, бунтівлива дитина та її сім’я потребує більш нагальної уваги. Ані вона, ані ви, її батьки, не маєте втрачати надії.
[1] Lynn Caine, What Did I Do Wrong? Mothers, Children, Guilt (New York: Arbor House, 1985), 136.