Повернімося тепер до історії про вибачення мого тата після короткої незлагоди на задвірку. Він визнав свою повну провину за суперечку і, по суті, «проковтнув образу». Я мушу відразу пояснити, що не завжди мудро обирати таку поставу. Насправді, я переконаний, що більшість батьків складних підлітків ідуть надто далеко в цьому напрямку. Настає час, коли батьки мусять устати з колін і припинити вибачатися. Вони прагнули уникнути конфлікту, принижуючись і потураючи своїм вольовим підліткам, і через це допустили те, що виявилося трагічною помилкою. Будь ласка, запам’ятайте цей факт: у спраглого влади тирана будь-якого віку потурання тільки розпалює ще більшу жагу до влади. Психологічні дослідження тепер продемонстрували цей зв’язок між невпевненими, поблажливими батьками і жорстокими підлітками-правопорушниками.
Доктори Генрі Гарбін і Деніс Мадден спостерегли суттєве збільшення кількости жорстоких нападів на батьків з боку їхніх непокірних дітей. Працюючи в Медичному коледжі Університету Меріленда, ці психіятри також дослідили обставини, які супроводжують таку форму сімейного насильства. Як не дивно, вони виявили, що «напади на батьків» зазвичай трапляються, коли «один чи обоє батьків зреклися керівної позиції» і нікому не передали її. Тобто, нікому, крім схильної до насильства дитини.
Гарбін і Мадден також спостерегли, що «майже універсальним» у випадках знущання над батьками було їхнє небажання визнати серйозність ситуації. Вони не викликали поліції, навіть коли їхньому життю загрожувала небезпека; вони брехали, щоб захистити своїх дітей і далі поступалися перед іншими їхніми вимогами. Батьківська влада зазнала краху.
Один батько мало не загинув, коли сердитий син скинув його зі сходів. Він наполягав, що хлопець не мав поганого характеру. Ще одну жінку син поранив ножем, поціливши на дюйм від серця. Попри це, вона дозволила йому жити в себе вдома.
Доктори Гарбін і Мадден стверджують, що потурання і поблажливість пов’язані з насильством серед молоді і що обоє батьків мусять виявляти твердість у проводі. «Хтось мусить стояти на чолі», – сказали вони[1].
Очевидно, я усім серцем погоджуюся з цими психіятрами. За президентства Рональда Рейгана мене було призначено в Національну консультативну комісію в Управлінні правосуддя в справах неповнолітніх і профілактики підліткової злочинности, і тому я добре ознайомлений з типовими схемами злочинности серед молоді. Я бачив холоднокровних убивць, яким минуло тільки тринадцять років. Багато з них походили з домів, де влада батьків було слабка або її не було зовсім. Це формула виховання молодих злочинців у дуже ранньому віці.
Так ми дійшли до найважчого питання, з яким батькам будь-коли доводилося стикатися: що можна вдіяти в тих випадках, коли батьківський провід зазнає цілковитого краху? Які засоби доступні матерям і батькам, коли підліток повсякчас порушує закон, залякує і кривдить свою сім’ю і робить тільки те, що хоче? Якщо потурання тільки погіршує ситуацію, то які інші підходи можна запропонувати?
Хоча було б легковажно припустити, що існують прості відповіді на такі великі питання, я переконаний, що одна організація перебуває на правильному шляху. Вона називається «Тверда любов», і її заснували Філліс і Девід Йорки. «Тверда любов» покликана допомогти безвладним батькам повернути собі провід у власному домі. Її основна філософія полягає в конфронтації, що змусить отямитися войовничого підлітка.
Концепція твердої любови зародилася на початку 80-их, після того як консультанти Філліс і Девід Йорки зіткнутися з серйозними проблемами в стосунках зі своєю 18-річною донькою. Вона порушувала всі правила і зрештою пограбувала торговця кокаїном у Ландсдейлі, Пенсильванія. Невдовзі озброєні полісмени заарештували її в оселі Йорків. Це змусило їх замислитися.
На підставі цього болісного досвіду Йорки почали формулювати принципи «Твердої любови». Вони досить прості; прощення і порозуміння – це похвальна реакція на непокору, але вони не діють у найскладніших випадках. Як сказав Девід Йорк: «Я починав таким милим психологом. «Дозвольте мені вислухати вас, бути, хлопці, для вас татком». А насправді треба схопити цих хлопців за в’язи і сказати: «Вам цього робити не варто. Ви будете дотримуватися правил, бо в іншому разі ми викличемо поліцію і посадимо вас з ґрати!»
Замість того, щоб принижуватися і нарікати, батьки бунтівливих підлітків мають виявити твердість і вжити потрібних заходів. Скажімо, забрати сімейний автомобіль, обмежити використання телефону і відмовитися втручатися, коли підліток опиниться у в’язниці. Можливо, вам навіть доведеться не пускати наркомана до себе додому. Записка на парадних дверях повідомить йому, що тут його привітають тільки в тому разі, коли він долучиться до програми наркотичної реабілітації. Підліток, який повертається додому набагато пізніше, ніж було домовлено, може знайти записку на дверях, що йому варто провести ніч з іншою сім’єю, яка готова впустити його.
8 червня 1981 року журнал «Тайм» цитував такі слова матерів з «Твердої любови»: «Це просто старосвітська дисципліна, коли батьки керують вдома і між членами сім’ї налагоджено співпрацю». Інша сказала, що вона донесла на свого сімнадцятирічного сина Джефа поліції, коли він признався в пограбуванні оселі поблизу, щоб придбати наркотики.
– Поліція записала його в реабілітаційну програму, – повідомив «Тайм», – і тепер він повернувся додому, пішов на роботу і відвідує «Анонімних наркоманів» та «Анонімних алкоголіків».
Багато подібних прикладів процитовано в книжці Йорків «Тверда любов». Але як можна сподіватися, більшості батьків бракує впевнености й розуміння, які потрібні, щоб самотужки реалізувати ці принципи. Вони потребують підтримки інших батьків, які пережили таку саму травму. Саме тому було засновано організацію «Тверда любов». Вона знайомить обтяжених батьків між собою. І якщо, наприклад, підліток потрапляє у в’язницю, то його схвильовані батько й матір можуть попросити інших членів свого місцевого осередку «Твердої любови» перший раз відвідати його або супроводжувати їх до в’язниці. Це ідея, час якої настав. Стаття в журналі «Тайм» завершилася таким твердженням:
««Тверда любов» збирає разом батьків, щоб вони підбадьорювали одне одного на зустрічах і стежили за поступом проблемних підлітків. Якщо втікача знаходять в иншому штаті або арештовують неповнолітнього, члени групи готові прийти на допомогу. Тед Вочтел, президент Фундації громадських робіт у Селлерсівіллі, Пенсильванія, яка спонсорує рух «Твердої любови», каже: «Якщо дитина опиняється у в’язниці, то часто це спочатку надто емоційний досвід для батьків, а тому інші члени групи відвідують її».
«Тверда любов» не працює цілий час, але поки що вона змогла ефективно об’єднати батьків, які дають відсіч потужним молодіжним групам ровесників, що заохочують вживання наркотиків і бунтарство. Тактика «Твердої любови» полягає в тому, щоби скласти перелік найближчих друзів підлітка, а тоді домовитися про зустріч з їхніми батьками і створити альянс. Їхні засади: не почувайтеся винними, не намагайтеся перекричати підлітків; не будьте жертвою; позбавляйтеся ілюзій. Цитуємо самовчитель з твердої любови для батьків: «Ми справді не готові до швидких змін у цій мінливій культурі, де увагу наших дітей відвертають наркотики, насильство і група ровесників, що значать для них більше, ніж дім і сім’я». З погляду «Твердої любови», настав час, коли батьки мусять повстати проти войовничої культури[2]»
То якою була суспільна реакція на концепцію «Твердої любови»? Тільки 1981 року існувало двадцять п’ять груп. Нині вони з’явилися на всій території Сполучених Штатів, Австралії, Канади, Нової Зеландії і Південної Африки. Цей рух став міжнародним.
Чи я рекомендую її особисто? Так, з двома застереженнями: (1) «Тверда любов» – це не християнська організація, хоча мені невідомі будь-які суперечності з нашими основними переконаннями. Я хотів би, щоби існувала подібна національна програма, яка би зосереджувалася на молитві та Святому Письмі, але про таку мені не відомо. (2) Будь-яка розгалужена програма на взір цієї цілковито залежить від людей, що очолюють її на місцевому рівні. Ви можете скуштувати кислицю, так би мовити. Однак мушу сказати, що за всі ці роки я чув дуже мало критики на адресу програми «Твердої любови». Сотні вдячних батьків написали мені, після того як Йорки прийшли до нас у гості на радіопрограму організації «У фокусі – сім’я». Одна жінка сказала нашому режисерові: «Тверда любов буквально врятувала моє життя. Я не вижила би без неї».
[1] «Giving In’ Often Seen When Kids Hit Parents,» Omaha World Herald, 6 July 1979.
[2] Time, 8 June 1981.