Хтось може здивуватися, що в цій книжці я дуже мало уваги присвячую релігійному служінню особам похилого віку, таїнствам, які треба уділяти, або ж тактикам, які слід застосовувати, аби схилити старих прийняти ці таїнства в екстремальних умовах, а особливо тих людей, які впродовж усього свого життя не хотіли навіть чути про духовні речі.
Я не є експертом у сфері «духовної допомоги» і зовсім не хочу нею займатися, оскільки бачу свою роль у набагато ширшій перспективі, хоча це й не передбачено приписами. Аби релігійна допомога була успішною, її треба надавати належно, беручи до уваги цілість життєвого досвіду конкретної людини. Без цього така допомога є чимось неприродним, абсурдним, неможливим, чимось, що не має сенсу. Тобто чимось неприйнятним.
Пригадую собі початки мого служіння в будинку опіки. Я там нікого не знав. Коли мене кликали, щоб уділити важкохворому таїнство єлеопомазання, то мене обливав холодний піт.
Пам’ятаю, одного разу серед ночі я підійшов до якогось ліжка. Сказав, що я – священик. Бідолаха, який лежав у ліжку, спочатку витріщив очі, дещо переляканий, а потім, вже дещо спокійніше, прокоментував: «Тобто це означає, що все закінчено…». Іншими словами, більше немає надії…
Також пам’ятаю іншого чоловіка, дуже хворого, який проявляв дуже слабкі ознаки життя. Коли я покропив його свяченою водою, він спустив ноги з ліжка і запитав: «Котра година?» Коли ж я представився, він занепокоєно запитав: «То це означає, що мені вже пора на той світ?»
Живіт і душа
Сьогодні все виглядає по-іншому. Я намагаюся будувати щоденні контакти з підопічними на дружбі, довірі, щирій участі у всіх їхніх проблемах (також шлунково-кишкових). Я проявляю зацікавлення їхніми розмовами (також тими, які мені доводилося слухати вже десятки разів). Я збираю їхні жалі, неспокої, родинні клопоти, пригнічення, страждання. Заохочую детально розповідати про свій стан здоров’я (а вони тільки чекають на це, не оминаючи жодної деталі). Я наставляю їм годинники, сповіщаю, який сьогодні день тижня і число. Я також виконую роль бюро прогнозу погоди. Декому коментую новини з газет. Слухаю про кулінарні вподобання. Подаю хустинки та інші дрібниці.
Розмови на релігійні теми виникають якось спонтанно, невимушено, згідно з потребами конкретної особи та її життєвої історії. Справи душі ми обговорюємо після того, як подбаємо про справи живота, штучної щелепи, яка заважає, або ж несправного слухового апарата.
Перш ніж уділити людині канонічні таїнства, я наповнюю щоденність елементарним «таїнством» – таїнством дружби.
Щоб здобути собі право бути з кимось у момент його смерти, треба бути з ним близько тоді, коли він живе. Я вважаю, що це найважливіше.
Мені було б соромно, насамперед, перед самим собою, якби я з’явився в кімнаті старої людини щойно перед її смертю. Мій обов’язок – щоденно підтримувати з нею контакт, поводитися так, аби вона сприйняла мене ще за життя, яке складається також з банальних, на перший погляд, не надто важливих фактів та подій. Священик не повинен приходити лише в нагальних ситуаціях (хвороби, нещастя, різні випадки, коли смерть дуже близько). Він не може дозволити, щоб з його руки вислизнула нитка звичайного людського життя. Саме тоді, коли «нічого не діється», священик зобов’язаний запевнити свою присутність особам похилого віку (зрештою, не лише їм).
Делікатність
Напевно, не треба пояснювати, що я не застосовую примусу, не ставлю умов, не використовую менш чи більш завуальовані форми шантажу, обережних підступів чи крутійства. Саме так я розумію слово «шанувати», яке багато віруючих осіб викреслило зі свого словника.
Не так давно один затятий антиклерикал, який був у церкві лише двічі, – вперше немовлям під час хрещення, а вдруге його затягнула наречена в день шлюбу (завжди пояснював мені, що йому шкодить запах кадила, дим від свічок, що священик не знається на політиці, а одного разу він навіть чув, як у барі розповідали, що у Ватикані… і т. д., і т. д.) – рішуче сповістив мене:
– Я вирішив, що в неділю прийду на Божественну Літургію.
– А що трапилося?
– А те, що прийду, бо ти ніколи мене про це не просив.
Я ризикнув:
– А закінчиться тим, що захочете висповідатися…
– На це ще є час. Спочатку я хочу побачити, як діє Літургія.
Я дуже хотів, щоб Літургія йому не надто зашкодила.