«Братолюбство нехай пробуває між вами! Не забувайте любови до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли Анголів. Пам’ятайте про в’язнів, немов із ними були б ви пов’язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знаходитесь в тілі. Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників та перелюбів судитиме Бог. Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте. Сам бо сказав: Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе! Тому то ми сміливо говоримо: Господь мені помічник, і я не злякаюсь нікого: що зробить людина мені? Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру. Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!»
Секс, влада, гроші, страждання. Завтра вранці я прочитаю в газеті усе це. От що «робить новини»; багато людей упевнені, що навколо цього обертається світ. Але проглянемо газету від корки до корки – де хоч одна згадка про Ісуса? Натяк-другий, не більше (скажімо, хтось вирішив уподібнитися бітлам і претендує на більшу славу, ніж в Ісуса), але газета присвячена зовсім не Йому, а повсякденній метушні, що оточує нас день у день, з тижня в тиждень.
Проте і тут, у завершальному розділі одного з головних документів раннього християнства нам знову ж таки доводиться мати справу з сексом, владою, грошима, стражданням з тією лише різницею, що знайшлося місце і для Ісуса. Більше того – саме Він надає сенс усьому іншому. Він «учора, і сьогодні, і навіки Той Самий». Автор показує нам: якщо віра надійно вкорінена в Ньому, нам не пошкодять ті сили, які збивають людину зі шляху і роблять темою газетної статті.
Яким чином віра може направити нас у цьому бурхливому і каламутному морі? Що конкретно каже наш автор?
Послання з перших розділів обговорює, яким чином Бог направляє і веде Свій народ від ранніх днів старого Заповіту до повного здійснення Заповіту в Ісусі і як тепер Бог веде Свій народ від перших днів нового Заповіту, в які живуть читачі цього послання, до їх досконалості і «міста прийдешнього». Учора – тобто в епоху старого Заповіту – Ісус був той же: Мойсей, за словами послання, «наругу Христову вважав за більше багатство» (11:26). Він є і був вічний, Який став людиною, єдиний, через кого були створені світи (1:2-3; 10-12). Не слід думати, що пришестя Ісуса стало іншим одкровенням або одкровенням іншого Бога, ніж Бог, що здавна шанується Ізраїлем, – ні, люди наново дізнавалися того ж Бога. Уявіть собі особисту зустріч з людиною, яку досі ви знали лише за листуванням і телефонними розмовами.
Ісус той же «сьогодні». Автор неодноразово підкреслює слово «сьогодні», наприклад, у розділах 3 і 4, коли обговорює Пс. 95. Блага звістка звернена не лише в майбутнє, не варто відкладати і уявляти, що все стане для вас простіше, варто тільки закінчити навчання, визначитися, заробити грошей, улаштувати власний будинок. Виклик Ісуса звернений і до сьогоднішнього дня, до нинішнього моменту, от до цієї проблеми, цього вибору.
Але Ісус перебуватиме тим же «навіки». Він – посередник нового Заповіту, Його особиста присутність і є те головне, на чому тримається новий Єрусалим (12:25). Кого нині ми пізнаємо за допомогою віри Того, Кого пізнаємо лицем до лиця в досконалому світі, світі новому, який народиться, коли нинішній буде «захитаний» згідно з Божою обіцянкою (12:27-29). Послання цілком було присвячене Ісусу і вірш 10 підсумовує суть цієї книги в короткій формулі – добре б вивчити її, повісити в рамці на стіну.
Якщо перед нами складеться істинний образ Ісуса, встануть на місце і найважливіші проблеми, зачеплені в інших розділах послання. Повсякденне життя християнської общини має бути влаштоване так, щоб великодушність і любов (любов, що відбиває і утілює самовіддану любов самого Бога) стали її основою. Сім’я, брати і сестри, через єднання з Христом, скріплюються повсякденним піклуванням один про одного. Взаємна симпатія життєво важлива, не менш насущна матеріальна допомога тим, хто має потребу, слово «братолюбство» з першого вірша охоплює обидва поняття. І гостинність, така характерна для ранньохристиянських громад, повинна поширитися наскільки можливо ширше, адже нам дана немислима обіцянка: відкриваючи двері свого будинку, ми, можливо, впускаємо в будинок ангела. Так сталося з Авраамом (Бут. 18), так цілком може статися і з нами.
Далі автор звертається до темної сторони ранньохристиянського досвіду. З перших днів християнської общини в’язниця була для її членів майже буденною реальністю. І ті, хто залишається доки на волі, повинні молитися про ув’язнених, пам’ятати про них і всіляко їм допомагати. Ймовірно, у сучасному контексті ми повинні потурбуватися про людей, що переслідуються за їх віру, і праця на користь гнаних християн як і раніше потрібна і важлива. Проте автор не виключав і ширший контекст, і не слід залишати піклування про ув’язнених сучасних в’язниць, хоча в нашу епоху покарання зазвичай буває справедливішим, ніж у давнину, коли людей ув’язнювали, страчували або виганяли не лише за серйозні, але і за дрібні злочини.
Далі – прості правила відносно «вічних» питань – сексу і грошей. Усі повинні з повагою ставитися до шлюбу, і ніхто не сміє вторгатися в тілесний союз чоловіка і дружини. Язичницький світ I століття відрізнявся такою ж сексуальною нерозбірливістю, як і західний світ XXI століття, і християни тоді, як і нині, були покликані протистояти, йти врозріз з масовою культурою. Автор послання попереджає: Бог засудить тих, хто перекручує Його дар – секс, – перетворюючи на розвагу те, що задумане як глибокі, насичені, наповнені щастям подружні стосунки. Вирок, ймовірно, не буде відстрочений до життя прийдешнього – тисячі романів, п’єс і поем свідчать (і як часто!) про те, що людина, яка принижує себе та інших сексом поза відведеним для нього контекстом, приречена на гіркий жаль і довічні душевні муки.
Той же закон застосовний і до грошей: спершу вони поневолюють людину, а потім сміються над нею, лишаючи того щастя, яке їй обіцяли. Не можна стверджувати, ніби бідність сама по собі робить людину щасливою, не треба романтичних зваблювань. Але любові до грошей, безумовно, слід побоюватися.
Якщо ми любимо когось або щось, ми готові заради нього на жертви. Якщо ви виявите, що заради грошей або того, що вони обіцяють, ви готові пожертвувати чимось дорогим, прийміть це як застережний сигнал.
Ці розумні і практичні настанови продовжує вірш 6, потім бадьорі слова віршів 7-8. Якщо людина вірить, що Бог перебуватимете з нею навіки, підтримуючи її, оберігаючи в усіх обставинах, навряд чи вона піддасться спокусі тілесної розбещеності чи сріблолюбства. Обидві ці спокуси являють небезпеку для тих, хто незахищений, не упевнений у собі. Віра – упевненість, виражена у віршах 7-8, – та ж віра, яку прославляє все послання від початку до кінця. Таку віру мали перші вожді християнства та її покликані наслідувати читачі древні і сучасні.