«Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх. Під час же вечері, як диявол уже був укинув у серце синові Симона Юді Іскаріотському, щоб він видав Його, то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний. І підходить до Симона Петра, а той каже Йому: Ти, Господи, митимеш ноги мені? Ісус відказав і промовив йому: Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш. Говорить до Нього Петро: Ти повік мені ніг не обмиєш! Ісус відповів йому: Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною. До Нього проказує Симон Петро: Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову! Ісус каже йому: Хто обмитий, тільки ноги обмити потребує, бо він чистий увесь. І ви чисті, та не всі. Бо Він знав Свого зрадника, тому то сказав: Ви чисті не всі.»
Я ніколи не омивав нікому ноги (купання власних дітей не рахую), поки не потрапив на роботу в церкву, де цей звичай практикувався щорічно на Страсному тижні. У четвер напередодні Страсної п’ятниці в багатьох церквах проводять особливу службу, в якій настоятель, наслідуючи Ісуса, опоясується рушником і омиває ноги дванадцяти парафіянам.
Коли мені вперше випало звершувати цей обряд, я готувався до служби, як я звичайно це роблю, але до того, що сталося, не можна було підготуватися. Немислима, священна близькість, яка виникає в простому, але інтимному акті обмивання ніг іншій людині, застигла мене зненацька. Стопи – така первинна, примітивна частина людини. Не красива, не потворна, саме примітивна. Вони щонайближче до землі. Обмивання ніг – цілком побутова дія (ми так часто миємо ноги, що здійснюємо цей акт без особливих рефлексій), і в той же час ця дія дуже інтимна, що зближує. Коли обережно розсовуєш пальці на нозі іншої людини і промиваєш між ними, неможливо робити це без якнайглибшої ніжності.
І все це – земна простота і небесна любов – з’єдналося у вражаючій сцені в Івана. Початок і кінець: початок довгого і важкого шляху до розп’яття і воскресіння, кінець, кульмінація, завершення усього, що зробив досі Ісус. «До кінця полюбив їх», – каже Іван у першому вірші.
Перші три вірші складають детальний вступ і до сцени обмивання ніг, і до всього останнього розділу книги. Трьома майстровими помахами пензля Іван малює фон своєї великої картини. Вдивіться в кожен з цих штрихів, і ви глибше зрозумієте сенс не лише обмивання ніг, але і смерті і воскресіння Ісуса.
По-перше, усе відбувається на Пасху. Нам вже добре знайома ця манера Івана: кожного разу, коли він згадує юдейське свято, він хоче, щоб ми подумали над тим, як Ісус застосовує символіку цього свята до Себе. І головним символом у Євангелії від Івана із самого початку була Пасха, Ісус названий пасхальним агнцем (1:29,36). На Пасху Він пророкував про руйнування і відновлення Храму, маючи на увазі храм власного тіла (2:19-21). Він годував тисячі на Пасху і пропонував насититися Його тілом і кров’ю (розділ 6). Тепер Він повертається в Єрусалим на останню Пасху. Саму трапезу Іван не описує, вважаючи, ймовірно, що ця сцена добре знайома читачам з інших джерел і з регулярного досвіду євхаристії. Але сцена з обмиванням ніг прояснює, що означала в очах Івана Пасха і яким чином у ній вже ховалося насіння подій, що сталися наступного дня.
По-друге, «настала година». У попередньому розділі (12:23,27) Ісус бачить, як насувається той момент, до якого було спрямовано все Його земне служіння, але тепер Іван говорить про цю «годину» з набагато більшою глибиною і точністю і вибудовує цілий ряд ідей, які Ісус розкриє нам у наступних розділах. Настала година, коли Ісус покидає цей світ і повертається до Отця.
Не просто «настала година Йому» померти, хоча і цей сенс теж є присутнім. Остережемося від досить поширеної помилки: ні в цьому Євангелії, ні в інших події не зводяться до простої послідовності – «Ісус помер і відправився на небеса». У 20:17 Іван показує, що ланцюжок набагато складніший: спочатку Ісус воскресне до нового життя, потім з’явиться до учнів, і тільки після цього «вознесеться до Отця». Саме цей складний ланцюжок подій і означає «відправитися до Отця», і обмивання ніг, і розп’яття – східці сходів, з цього світу у світ Отця. Такими вчинками говорить втілене і вічне Слово. Такий шлях додому для Сина Божого.
По-третє (і для Івана це найголовніше): усе, що робиться, робиться заради вищої любові. Згадаємо «доброго пастиря» з розділу 10. Пастир любить своїх овець, і вони відповідають йому любов’ю. І немає більше любові, як пастирю покласти життя своє за овець. «До кінця полюбив їх», – каже Іван. Він любив їх не лише терплячою любов’ю старшого, який усвідомлює недоліки своїх друзів (хоча і така любов теж Йому властива). Він любив їх «до кінця». Він зробив для них усе, що може і хоче зробити любов.
І всі ці сенси уміщалися в першому вірші розділу. Другий і третій вірш також готують нас до подальшого. От Юда, що вже прислухається до нашіптувань Сатани. До цього ми ще повернемося, поки зауважимо, що навіть у той момент, коли любов йде до кінця, зло знаходить шпарину, щоб прослизнути в наш світ. І потрібно не приправляти цю сцену романтикою або сентиментами: перед нами історія відданої любові.
У вірші 3 ми бачимо картину повністю. Слово, що було з Богом, Слово, яке і є Бог, сталося тілом. Склавши із Себе одіяння слави, Слово втілилося в людську природу. Навіщо? Щоб омити нам ноги. Він прийшов від Бога і повертається до Бога. Це дуже схоже на те, що пише Павло до филип`ян 2:5-11. І в обох авторів сенс один і той же. Зовсім ні: «Подумати тільки! Хоча Він прийшов від Бога, Він все ж мив ним ноги!» Ні, обоє вони кажуть: «Він прийшов для того, щоб омити ним ноги, саме тому прийшов омити ним ноги, що Він – від Бога». Обмивання ніг і розп’яття, передвістям якого стала ця сцена, – єдиний спосіб показати, хто є Бог і який Він. Наступного разу, коли Ісус змінить одяг, у Ньому побачать «людину» і царя (19:5), а потім Він буде розіпнутий голим на хресті і відкриє світу серце Отця, віддаючи Своє життя заради світу.
Коротка сценка з Петром, який, як завжди, не розуміє вчинків Ісуса, зовні забавна, проте теж наповнена глибоким сенсом. Ісус повинен омити нас, щоб ми повністю належали Йому. Але Він вже омив нас, коли призвав (15:3), тепер нам потрібно лише регулярно омивати ті частини свого тіла і свого обличчя, які запорошаться в дорозі.
Петро опирається обмиванню ніг, як опирається (у Марка 8:32 і в інших Євангеліях) самій ідеї розп’яття. Ні він, ні інші учні ще не зрозуміли, що Ісус збирається зробити і чому це необхідно. Продовжуйте стежити за Петром у міру того, як відбувається ця історія, і ви побачите до чого це призведе. Не переставайте стежити за ним до тієї фінальної розмови, вже по ту сторону, коли Ісус і Петро знову засперечаються – вже не про покликання Ісуса, доброго пастиря, але про покликання Петра, найближчого помічника пастиря.
У мене на підвіконні стоїть невелика картинка, виконана різьбленням по дереву, на деревині палестинської маслини: Ісус омиває ноги Петру. Я купив її в останню поїздку в Єрусалим, але мені здається, для тих, хто хоче йти за Ісусом, важливіше наслідувати Його, ніж збирати картинки і різьблені зображення. Про це – у наступному епізоді.