«А Ісуса ведуть від Кайяфи в преторій. Був же ранок. Та вони не ввійшли до преторія, щоб не опоганитись, а щоб їсти пасху. Тоді вийшов Пилат назовні до них і сказав: Яку скаргу приносите ви на Цього Чоловіка? Вони відповіли та й сказали йому: Коли б Цей злочинцем не був, ми б Його тобі не видавали. А Пилат їм сказав: Візьміть Його, та й за вашим Законом судіть Його. Юдеї сказали йому: Нам не вільно нікого вбивати, щоб збулося Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти.»
Сьогодні я дивився телеінтерв’ю: інтерв’юер бомбардував свого співрозмовника питаннями, а той давав дуже довгі і беззмістовні відповіді. Вже і так, і отак формулював журналіст своє питання, намагаючись якось підступитися, але досвідчений політик стояв на своєму. Ні, казав він, наша мета не така, як ви кажете. Наше головне завдання – збалансувати всі інтереси в регіоні. Так, знадобляться компроміси (які саме – із цього приводу він не проговорився). Ні, ми не збираємося нікому нав’язувати свої пропозиції, ми допоможемо населенню регіону знайти власний шлях. І так далі, і тому подібне.
Ця людина входила до складу делегації, що вирушала на Близький Схід, де в черговий раз міг статися вибух. (Як сумно – подібну фразу я міг би написати мало не в будь-який рік минулого століття, і, боюся, вона буде цілком актуальна ще довгий час у майбутньому). З благополучної і мирної західної країни дипломат вирушав у країну ворожу і негостинну, де не лише вуста людей, але їх серця, саме їх життя говорили чужою мовою. Там він мав представляти західний світ, постаратися запобігти гіршим бідам, якось усе заспокоїти, а головне – з’явитися у вигідному ракурсі перед своїми співгромадянами, уникнути серйозних неприємностей.
Те саме завдання і в Понтія Пилата. Він служить у далекому від його батьківщини краю. (Є традиція, що вважає його батьківщиною Шотландію, але спробуй перевір…) Він був чи то професійним політиком, чи то (і це вірогідніше) офіцером, що вислужився з рядових і отримав в управління невелику провінцію. Він міг розраховувати, що успішна служба в Юдеї призведе до підвищення – отримає пост важливіше, кращу платню і, добре б, провінцію без таких внутрішніх проблем.
Надії не виправдалися. Незабаром Пилат позбудеться і цього посту через скарги юдеїв, що звинувачували його в зарозумілості, образі місцевого населення, провокаційній поведінці. Він зникає з історії приблизно в 37 р. Р.Х., подальшу його долю простежують тільки легенди.
У своїй політиці він сконцентрувався на двох основних завданнях. З одного боку, хотів тримати під контролем події на вируючому Близькому Сході. Начальству в Римі був потрібен безперервний потік зерна з Єгипту, інакше в перенаселеному і забитому безробітними бідняками Римі запаси швидко вичерпувалися і міг статися голодний бунт. У I столітті, як і в XXI, Захід черпав ресурси Близького Сходу і намагався підтримати в цьому вибухонебезпечному регіоні мир і стабільність. За всяку ціну, найчастіше ціною жорстокого насильства Пилат намагався утримати кришку на киплячому політичному горщику.
З іншого боку, він явно отримував задоволення, демонструючи місцевому населенню, і особливо єврейським вождям, свою перевагу. Якщо вони чогось просили, гордовитий прокуратор нехтував їх проханням, але якщо вони проти чогось заперечували, якраз це він і робив з особливим задоволенням. Нехай бачать: він тут головний і вони цілком залежать від нього.
Цими двома завданнями визначається поведінка Пилата в наступних двох епізодах. Він – офіційний представник римського «правосуддя», але правосуддя і тут, і в інших випадках визначалося досить гнучко і майже завжди – виходячи з прагматичних міркувань. Спрацює – не спрацює.
От чому він вважав за краще б зовсім не мати справи зі священиками, які прийшли до нього святковим ранком, та ще і відмовилися входити в офіційну резиденцію, щоб не осквернитися (з ритуальних міркувань) на Пасху. (Іван користується будь-якою можливістю, щоб нагадати нам: справа відбувається на пасхальному тижні, у Храмі вже готують до жертвопринесення ягнят, і якраз у цей час Ісуса ведуть до римського губернатора, який один лише має владу страчувати і милувати).
Провину Ісуса первосвященики формулюють розпливчато: «Він робить погане». Їм було добре відомо, як і самому Пилатові (римляни мали в розпорядженні свою шпигунську мережу, і Пилат, швидше за все, знав про Ісуса, принаймні, стільки ж, скільки первосвященики), що Ісус не подумував про сьогодення, тобто озброєний переворот. Але їм треба було усунути Його, і причини їх занепокоєння Іван викладає знову і знову. Короткий підсумок їх і кульмінація – цинічне висловлювання Кайяфи в 11:49-50. З питань, які Пилат задає Ісусу в наступному розділі (в. 33), витікає, що циркулювали якісь чутки, що іменували Його «царем». Обвинувачі наполягають: Він заслужив смерть. А право страчувати людину в Юдеї має лише римська влада.
Отже, Ісус помер тією смертю, якою помирали супротивники Риму. Він сам сказав, що буде «піднесений», як змій у пустелі (3:14) і, будучи «піднесений», притягне до Себе всі народи (12:32). У Івана те, «піднесення» поєднується з «прославлянням»: Ісус на хресті в усій повноті розкриє чудову велич рятівної Божої любові. І тут два сенси зливаються в один. Те значення, яке вкладає у свої слова Ісус, і те значення, яке вкладають у свої слова первосвященик і Пилат, – усі вони співпадають у події із стількома змістовними шарами, що ми зобов’язані розглянути їх у різних ракурсах і довго пильно вдивлятися, поки почнемо розуміти, що ж розповідає нам євангеліст.
Поки що відмітимо розставлені ним віхи. Настала Пасха. Пилат не хоче виступати суддею в цій справі. Священики наполягають на страті і вимагають, щоб Пилат узяв справу у свої руки. Найбільша юридична система в історії античного світу і найбільш піднесена віра зійшлися в осередді світу (осереддям світу тривалий час вважався Єрусалим) і в осередді історії. Разом вони, наосліп, зіткнувшись, скоять такий страшний, такий несправедливий і такий безглуздий злочин, що моральне банкрутство обох цих систем стане очевидним, як і той висновок, який ми зобов’язані зробити, перш ніж рушимо далі: Людина, яка стоїть в епіцентрі цієї бурі, і справді помирає за гріхи світу.