Ісак практично не має своєї історії: уся його роль полягає в тому, що він є сином обітниці, народженим у чудесний спосіб. Новою дійовою особою стає Яків, син Ісака та брат-близнюк Ісава. Він буде присутній на сцені аж до кінця книги Буття, незважаючи на те, що в певний момент роль протагоніста перейме Йосип – один із його дванадцяти синів.
Щоб продовжити історію спасіння, Бог обрав Якова. Головна його характеристика – це хитрість, яку він іноді застосовує навіть доволі нечесно. Але у своєму житті він зустрінеться з людьми, що відплатять йому хлібиною за булочку, і він не раз також, своєю чергою, буде ошуканий.
Так Бог навчив хитрого Якова через життєвий досвід, що Він чуває над людиною і не залишає її провин непокараними.
У тому часі, коли поняття про Божу справедливість після смерти ще не було об’явлене, схвалення Богом дій людини, так само, як і покарання її провин виявлялося передусім у досвіді земного життя. Розгляньмо коротко найважливіші моменти історії Якова.
У 25-ій главі розповідається про славнозвісну юшку із сочевиці, задля якої Ісав зрікається права первородства на користь брата. Несвідомість і легковажність Ісава неймовірні. Він не здавав собі звіту, що означає це право в родині Авраама. Така нездатність належно оцінити своє становище і спричинила втрату цього права на користь Якова, що скористався з голоду та з легковажности брата. У 27-ій главі описано обман, за допомогою якого Яків з поміччю матері на ділі добивається від батька тих прав, які вже був придбав собі за юшку із сочевиці. Ні Ревека, ні її син не матимуть прощення за здійснений обман, за який Яків згодом важко розплачуватиметься у своєму житті. Яків відразу змушений утікати, аби уникнути братового гніву, і саме тоді, коли він, самотній і виснажений, віддаляється від землі, де народився і жив (землі Ханаанської), йому з’являється Бог на вершині славнозвісної драбини (Бут. 28:10-22) й потверджує отримане від батька благословення та поновлює обітниці, дані Авраамові та Ісакові. Як бачимо, Божі плани, в яких адресатом обітниць передбачено Якова, а не Ісава, здійснюються навіть шляхом погрішностей. Бог Авраама та Ісака стає тут також Богом Якова, причому значно вимогливішим чином, ніж це було раніше.
Яків відразу виявляє свою віру актом подяки та поклоніння Богові батьків. Далі йдуть мальовничі глави 29-31, в яких описано життя Якова в Месопотамії. У домі дядька Лавана, брата його матері Ревеки, у Харані, замість Рахілі, яку Яків любив, його підступом примушують одружитися з Лією, старшою дочкою Лавана. Згодом він візьме за жінку і Рахіль – згідно з практикою та звичаями його роду та всього краю, що дозволяли одному чоловікові мати декілька дружин, однак він буде змушений працювати на дядька аж чотирнадцять років задарма. І навіть після того його скупий дядько скористається з бідности небожа, щоб визискати його. Врешті-решт по багатьох роках Яків таки повертається до Ханаану із сім’єю, слугами та великим багатством, що вимірювалося на той час основним чином кількістю худоби.
У цьому моменті поміщено ще один дуже важливий у житті Якова та в його взаєминах із Богом батьків епізод. Перебуваючи в дорозі до обіцяної землі із багатьма синами та багатством, однієї ночі він зустрічається з якоюсь істотою, на перший погляд ніби людською, яка починає з ним запеклу боротьбу, що затягується аж до світанку. Врешті Яків розуміє, що це сам Бог, і не відпускає Його, аж доки не отримує благословення. На згадку про цю знаменну боротьбу Бог змінює ім’я Свого «супротивника» й називає його Ізраїлем, що автор інтерпретує як «ти боровся з Богом та з людьми, і подужав» (Бут. 32:23-32).
Яке значення має цей епізод? Важко встановити, що історично відповідало цій такій сміливій розповіді, яка представляє Бога в людському вигляді, що бореться проти того, для кого Він є покровителем. Безсумнівно, для Якова йшлося про момент тривоги; це було випробування його вірности й довіри до Бога, що з’явився був йому як приятель у видінні драбини в Бет-Елі. Тут патріярх стоїть перед загрозою, що все, що він здобув за 20 років важкого поневіряння, могла знищити помста брата Ісава, який прямував йому назустріч зі своїми людьми. Яків почувається самотнім, позбавленим Божого захисту. Це момент випробовування, проти якого він мусить боротися, аби не втратити своєї віри. Його боротьбі передує молитва (Бут. 32:10-13); і його хоробрість, його витривалість винагороджуються благословенням. Підбадьорений цим благословенням, він вирушає на страхітливу зустріч із братом Ісавом – зустріч, в якій він небезпідставно боявся помсти. Яків і надалі муситиме переходити через різні болючі випробування, але його віра ніколи не згасне. «Іноді в житті людини трапляється, що боротьба проти ворожих обставин набуває такого вигляду, наче це боротьба проти Бога. Витривалість людини ставиться під випробовування ніччю віри. Від неї вимагається боротися аж до кінця, не піддаючись, незважаючи на весь біль від отриманих ран: Боже благословення буде їй дане лише ціною такої стійкости»[1].
Після зустрічі з Ісавом, що неждано розв’язується в атмосфері сердечности, Яків гадає, що зможе врешті-решт перевести своє життя в мирі. Але його карання ще не завершилися.
[1] P. Grelot, Pagine bibliche, Edizioni Paoline, c. 36.