ІІ. КНИГА ЙОВА

Той досвід, який Ізраїль пережив упродовж років Полону й Реставрації, не міг не вплинути на його релігійну свідомість. Якщо досі панувало уявлення, згідно з яким зло завжди мало бути покараним, а добро – винагородженим, то тепер стає зрозуміло, що ця схема надміру спрощена. Чому страждає невинний? Де справедливість Божа, про яку говорили старі вчителі, якщо після смерти особа не дістає відплати? Ці питання порушено в Книзі Йова, одній із найважливіших книг Старого Заповіту. Таємницю посмертної долі ще не було відкрито Ізраїлю. Це, з одного боку, оберігало його від потойбічного спіритуалізму, а, з другого, обмежувало кругозір і особливо гостро ставило перед ним проблему значення й сенсу земних страждань. Автор книги скористався давньою легендою, яка, ймовірно, потрапила в Юдею з Вавилону (у месопотамських текстах містяться аналогічні сюжети). Згідно з цією легендою, Бог, випробовуючи одного давнього праведника, змусив його пережити чимало бід, але чоловік не почав ремствувати і, як наслідок, повернув собі Божу прихильність та милість. Проте, виклавши прозою цю оповідь, богонатхненний біблійний автор додав до неї розмову Йова з друзями, написану віршами. У ній Йов висловив пристрасний протест проти спрощених богословських концепцій гріха й покарання, закликаючи самого Бога пояснити йому сенс його мук. У його душі здіймається справжня «буря сумнівів» (Іван Золотоустий). Наприкінці драми Бог являється Йову, але прямої відповіди не дає. Проте саме це об’явлення приносить у душу страдника мир і просвітління. Таємниця розкривається там, де людина зустрічає Бога.

Як вважають, книгу написано в епоху Другого Храму, коли Ізраїль переживав глибоке розчарування через те, що його надії не справдилися. Автор не хотів полемізувати з учителями Закону, а тому обрав героєм чужинця. Йов нічого не знає про Закон, він – житель Ідумеї, який вірить в єдиного Бога. Час його життя припадає на домойсеєву епоху.

ПРОЛОГ

1) Праведність Йова (Йов. 1:1-5)

2) Пролог на небесах (Йов. 1:6-12)

Це одна з перших прямих згадок у Біблії про сатану. Буквально це слово означає «противник». Його зображено серед ангелів і змальовано не так дияволом у християнському значенні цього слова, як «ангелом-обвинувачем». Цей епізод використав Ґьоте у «Фаусті». Йова названо «рабом» або «слугою» Ягве, у чому можна вбачати натяк на образ Отрока в Другого Ісаї. Сатана висловлює сумнів щодо безкорисливости віри Йова.

3) Біди Йова та його стійкість (Йов. 1:13-22; 2:1-10)

4) Друзі Йова (Йов. 2:11-13)

5) Йов проклинає день свого народження на світ (Йов. 3)

Від цього місця текст книги написано віршами.

ПЕРША РОЗМОВА

1) Слово Еліфаза: Бог справедливий; Йов повинен покаятися (Йов. 4-5)

Автор вкладає в уста друзів Йова чимало мудрих думок. Це він робить для того, щоб показати, що вони частково мають слушність. Помилка друзів полягає не в їхніх поглядах, а в тому, що вони вдовольнилися теоріями, відвернулися від реального світу й не чекають нового Одкровення. Натомість Йов, промовляючи вкрай щиро й прямо, не заплющує очі на зло, яке панує навколо. Проте водночас, опинившись у безодні відчаю, він не перестає вірити в Божу доброту і звертається до Творця, благаючи відкрити йому таємницю трагічної долі людини. Саме ця віра більше виправдовує Йова, ніж його формально благочестивих друзів.

2) Відповідь Йова: він виправдовується й говорить про жалюгідну долю людини на землі (Йов. 6-7)

3) Слово Білдада: якщо Йов не винен, то Бог відплатить йому згідно з ділами його в майбутньому (Йов. 8)

Якщо розглянути Пролог і Епілог книги окремо від основного тексту, то виявиться, що Білдад правий. Проте з розмови стає зрозуміло, що Йову цієї обіцянки й цього пояснення недостатньо. Він знає інші приклади, коли праведник на землі не дістає винагороди.

4) Відповідь Йова: волання до Бога про справедливість; докори, адресовані Йому (Йов. 9-10)

5) Слово Цофара: заклик до смирення перед Богом (Йов. 11)

6) Відповідь Йова: він відкидає всі «благочестиві» теорії (Йов. 12-14)

ДРУГА РОЗМОВА

1) Слово Еліфаза: людина завжди грішна, а нечестивість її полягає в протидії Богові, у гордості, за яку людину буде покарано. Нечестивий завжди зазнає покарання (Йов. 15)

2) Відповідь Йова: він не чекає допомоги від друзів, а звертається лише до Бога (Йов. 16-17)

3) Слово Білдада: закон відплати непорушний (Йов. 18)

4) Відповідь Йова: перебуваючи між відчаєм і надією на Бога, він просить друга проявити милосердя (Йов. 19)

19:25-27. Слова надії, яка проривається крізь усі нарікання Йова. Фразу про Захисника (євр. «Гоел» – Оборонець, Рятівник) неможливо перекласти абсолютно точно. Найближчим до оригіналу вважають такий переклад: «І я знаю: Заступник мій живий і в кінці над згарищем устане; і після розпадання шкіри моєї я в плоті своїй побачу Бога». Немає підстав вважати, що тут ідеться про воскресення з мертвих. Зміст тексту, очевидно, зводиться до надії Йова на те, що Бог відкриє йому Себе ще за його життя. Проте якщо не за буквою, то за духом ці слова відображають очікування прийдешнього спасення й тому мають прообразуюче-месіянське значення.

5) Слово Цофара: біди нечестивих; натяк на те, що Йов не може бути невинним (Йов. 20)

6) Відповідь Йова: нечестиві живуть у щасті й достатку (Йов. 21)

ТРЕТЯ РОЗМОВА

Порядок розділів третьої розмови, очевидно, порушили давні переписувачі. Тут наводимо ймовірну реконструкцію початкової послідовности тексту відповідно до праць біблійних екзегетів.

1) Слово Еліфаза: він звинувачує Йова в беззаконні й закликає його звернутися до Бога (Йов. 22)

2) Відповідь Йова: очікування на Суд Божий. Незбагненне торжество злих людей (Йов. 23; 24:1-17; 25)

3) Слово Білдада: Бог – усемогутній (Йов. 25; 26:5-14)

4) Відповідь Йова: він утверджує свою невинність (Йов. 26:1-4; 27:1-12)

5) Слово Цофара: раніше чи пізніше покарання за гріх настане (Йов. 27:13-23; 24:18-24)

6) Прикінцева промова Йова (Йов. 29-31)

Глави 32-37 – це промови, які виголосив якийсь Елігу. Їх, на думку біблістів, додано до книги пізніше, а тому тут ми їх пропускаємо.

СЛОВО, З ЯКИМ БОГ ЗВЕРНУВСЯ ДО ЙОВА

1) Велич Божих справ (Йов. 38-40:5)

2) Чудеса творення (Йов. 40:6-41)

3) Об’явлення Бога примиряє Йова зі собою (Йов. 42:1-6)

ЕПІЛОГ (Йов. 42:7-17)

«Щасливе закінчення» книги гармоніює не з промовами Йова та його співрозмовників, а з прологом. Такий епілог, крім того, є немовби даниною традиційному розумінню відплати. А головний висновок книги полягає в тому, що не богословські теорії, а споглядання Бога відслонює завісу над таємницею. Щоправда, про саму таємницю автор книги мовчить, бо старозавітна свідомість ще не дозріла до одкровення про безсмертя та воскресення мертвих. Поки його не дано, спасення полягає в абсолютній довірі до Бога та вірі в Його найвищу, незбагненну для людини правду.

Попередній запис

І. МУДРІСТЬ І ЗАКОН

Наступний запис

ІІІ. ПРОПОВІДНИК