Годі переоцінити важливість «контролю» над вольовою дитиною в ранні роки її життя. Цього годі досягти завдяки твердості, різкості чи суворості. Натомість, стосунки налагоджуються завдяки впевненому і незмінному проводу. Ви начальник. Ви наказуєте. Якщо ви повірите в це, то дитина визнає також.
На жаль, багато матерів поводяться з малими дітьми боязко і невпевнено. Друг, педіятр розповів мені про телефонний дзвінок від стривоженої матері шестирічної дитини.
– Думаю, що в нього гарячка, – сказала вона нервово.
– Добре, – відповів лікар, – ви зміряли температуру?
– Ні, – відповіла вона, – він не дозволяє мені покласти градусник.
Я щиро сподіваюся, що немовля цієї жінки не стане малим відчайдухом, схибленим на всесвітньому пануванні. Він одразу виб’є свою боязку матір з сідла. Як мала дівчинка в літаку, він відчує її невпевненість і скористається вакуумом влади, який вона створила.
Як відомо, Сюзанна Веслі, мати проповідників Джона і Чарльза Веслі з XVIII століття, виховала 17 енергійних і здорових дітей. Коли життя матері зближалось до завершення, Джон попросив її письмово викласти свою теорію материнства. Копії тієї відповіді збереглися донині. Як ви побачите з подальших уривків, її переконання відображають традиційне розуміння дитячого виховання.
«Для того, щоб сформувати свідомість дітей, передусім потрібно перемогти волю і виховати слухняний характер. Таке розуміння вимагає багато часу, тому мусить утілюватися поступово, коли вони будуть спроможні витримати його; але підкорення волі – це річ, яка мусить відбутися негайно, і що швидше, то краще!
Бо, якщо нехтувати вчасне покарання, вони заразяться упертістю й непоступливістю, яку годі коли-небудь перемогти, і в жодному разі без тої жорстокости, яка видається мені дуже болісною стосовно дітей. У розумінні світу, ті, хто утримується від вчасного покарання, вважаються добрими й поблажливими батьками, однак їх я зву батьками жорстокими, які дозволяють своїм дітям засвоїти звички, які, як добре відомо їм, згодом доведеться ламати. Навіть більше, деякі з них настільки нерозумні, що, наче для розваги, готові навчати дітей того, за що опісля змушені суворо бити їх.
Щоразу, виправляючи дитину, її треба перемогти; і досягти цього не важко, якщо вона не виросте впертою через надмірне потурання. І якщо воля дитини буде цілковито скорена, якщо її навчать ставитися з повагою й шаною до батьків, то у вас буде змога оминути вельми багато дитячих примх і хиб. Деякі варто злегковажити і недогледіти, а за інші тільки легко покартати. Але жодного умисного переступу дітям ніколи не слід прощати без тілесної кари, що більш-менш відповідає тому, чого вимагає природа й обставини провини.
Годі ухилитися від розгляду цієї теми. Сваволя є джерелом будь-якого гріха й нещастя, а тому все, що плекає її в дітях, прирікає їх згодом на горе й безвір’я, а що стримує і вгамовує, веде до майбутнього щастя й побожности. І це стане ще очевидніше, коли ми зрозуміємо, що християнство – це не що інше, як виконання Божої волі, а не своєї власної; що єдиною великою перепоною для нашого дочасного і вічного щастя є власна сваволя. Жодне їй потурання не буде дріб’язковим; жодне заперечення – безкорисним».
Чи не звучить це трохи суворо за стандартами XXI століття? Мабуть. Напевне, я вжив би інших слів, для того щоб запобігти батьківському гніту й утискам. Попри це, на мій погляд, розуміння пані Веслі загалом правильне. Якщо, потураючи вольовій дитині, ви дозволите їй засвоїти «звички» непокори й неповаги в ранньому дитинстві, то ці риси не даватимуть їй спокою упродовж наступних двадцяти років. Зауважте також, що пані Веслі радила не зважати на дитячі примхи й хиби, але в жодному разі не ігнорувати «умисні переступи». Що вона мала на увазі?
Я спробував розрізнити ці категорії поведінки у своїй попередній книжці: «Не бійся дисципліни». Цікаво простежити відповідність між моїми поглядами і думками пані Веслі, попри те, що наші епохи відокремлює понад двісті років. Можливо, ми почерпнули це розуміння з одного джерела? Ось що я написав кілька років тому:
«Питання поваги може стати корисним інструментом, який допоможе визначити, коли карати і наскільки тривожною є певна поведінка. Передусім, батьки мусять вирішити, чи небажана поведінка становить безпосередній виклик владі – їхньому батьківському становищу. Покарання мусить залежати від такої оцінки. Наприклад, припустімо, що маленький Вольтер пустує у вітальні і падає на стіл, потрощивши багато дорогої порцеляни та інших дрібничок. Або губить свій велосипед чи лишає найкращу татову пилу під дощем. Це прояви дитячої безвідповідальности, і до них слід ставитися відповідно. Можливо, батько захоче, щоб дитина попрацювала і відшкодувала втрати – звісно, залежно від її віку та зрілости. Однак ці приклади не становлять безпосереднього виклику владі».
Поки що йшлося про те, що пані Веслі називала «примхами і хибами». Тоді розмова повернула на інше:
«Вони не постають з навмисного, гордовитого непослуху. На мою думку, ляпанця слід приберегти для того моменту, коли дитина (віком до десяти років) заявляє, що «я не буду!» або «ану замовчи!» Коли малюк вдається до подібного чванливого бунту, то варто відбити до нього таку охоту, і біль у цьому разі здатен чудесно очищувати. Коли у вас з дитиною сутичка віч-на-віч, то це не пора для дискусій про чесноту послуху. І не нагода послати її дутися до своєї кімнати. Також вам не випадає чекати, поки бідний, утомлений старий тато повернеться з роботи, ледве переставляючи ноги, саме до речі, щоб вирішити всі денні конфлікти. Ви накреслили лінію на землі, і дитина навмисне поставила на неї свою велику волохату лапу. Хто переможе? Хто має найбільше відваги? Хто тут головний? Якщо ви не дасте дитині переконливих відповідей на ці питання, вона форсуватиме інші сутички, щоб поставити їх знову і знову. Це найбільший парадокс дитинства: прагне, вимагає проводу, але водночас наполягає, щоби батьки заслужили право керувати нею[1]».
І що затятіший темперамент дитини, то більшу вагу має «формування її волі» на початку життя. Однак, я мушу відразу оголосити про сімейні застереження, які супроводжували всі інші мої писання на цю тему. Я не рекомендую жорстких і суворих методів виховання! Я не вірю в батьківський гніт, і наші діти справді не виховувалися в такій атмосфері. Навіть більше, я хочу підкреслити, що тілесного покарання не слід застосовувати щодо малят.
Батьки навіть не повинні трясти своїх немовлят у гніві. Коли голівка дитини сіпається туди і сюди, її мозок може вдаритися об внутрішню стінку черепа, спричинивши струс і навіть смерть. Розчаровані й виснажені батьки подеколи роблять це з малятами, що мають кольки або якось інакше дратують їх. Це трагічно і протизаконно.
Ні. Філософія, яку я рекомендую, не починається з суворости. Вона зароджується в любові. Тілесне покарання застережено спеціяльно для випадків свавільної, свідомої, навмисної непокори дитини, яка вже досить виросла, щоб розуміти свої дії. Ці виклики владі, які почнуться приблизно в п’ятнадцять місяців, слід зустрічати зі сповненою любови рішучістю. Вистачить удару по пальцях чи одного пекучого ляпанця по сідницях, щоби сказати: «Ти мусиш слухати, коли я кажу тобі «ні». Така наполегливість допоможе вам утвердити своє становище старшого, перед яким дитина зобов’язана до послуху. Але водночас ви мусите повсякчас шукати способів повідомити цьому малюкові, як сильно ви любите його. Ця формула любови й дисципліни випробовувалася й підтверджувалася багато століть, і вона стане в пригоді й вам.
Але чому я наголосив на потребі змусити вольову дитину до покори в юні літа? Чи не можна цього досягти згодом у разі потреби? Так, можна, але, як сказала Сюзанна Веслі, ціна буде набагато вищою вже в чотири чи п’ять років. Чому це так?
Гадаю, цей процес можна пояснити так: чи цікавилися ви колись, чому малі діти можуть досконало навчитися розмовляти російською, китайською, іспанською, івритом або будь-якою іншою мовою, з якою стикаються? І ви не вловите в них ані сліду акценту. Але за двадцять чи більше років більшість індивідів зможуть лише приблизно наслідувати звуки, вимовлені місцевими жителями певного регіону. Учені тепер знають, чому це так. Це явище пояснюється процесом, відомим як «фонемне звуження» (або «відсіювання звуків»). Гортань малої дитини набуває форми, потрібної для утворення звуків, які вона вчиться вимовляти в той час. Тоді вона застигає чи твердне, через що ускладнюється утворення інших звуків у дорослому віці. Отже, існує короткий сприятливий період, коли, з погляду лінгвістики, можливе все. Однак він минає дуже хутко.
Ставлення дитини до батьківської влади таке саме. У пізньому немовлячому і на початку ясельного віку в неї настає короткий сприятливий період, коли їй можна прищепити повагу й «шану». Але така гнучкість не триватиме довго. Якщо ранні претензії на владу виявляться успішними, то вона вже не віддасть її добровільно – ніколи.
Перш ніж ми закінчимо обговорення теми ранньої дисципліни, дозвольте мені попередити про поширену помилку, якої припускаються батьки двох і більше дітей. Психолог Брюс Болдвін називає її «виховним зміщенням». Він має на увазі схильність батьків вимагати більшого від дітей, що народилися першими і другими. Вони мусять заслужити й виборювати все, що дістають. Але, коли з’являються наступні діти, батьки виснажуються. У них є інші клопоти. Ми отримали безумовні докази цього виховного зміщення в опитуванні батьків. З появою кожної нової дитини батьківська дисципліна має тенденцію до послаблення. Наприклад, понад 40 відсотків згідливих матерів були досить суворими зі своїми первістками. Але для четвертої дитини відсоток досить суворих згідливих матерів упав до менш ніж 20 відсотків. Ця тенденція не така виразна серед вольових матерів, але попри це вона існує.
Не знаючи цих результатів, доктор Болдвін написав: «Остаточний результат – це менш прискіплива батьківська дисципліна і, як наслідок, послаблена дисципліна серед молодших дітей. Будучи батьками, ви мусите докладати постійних зусиль, щоб протистояти цій тенденції, щоби молодші діти також виростали відповідальними дорослими».[2]
[1] Dr. James Dobson, Dare to Discipline (Wheaton, І11: Tyndale House, 1970), 27-8.
[2] Bruce A. Baldwin, «Growing Up Responsible, (Part 2), Parental Problems with Discipline Procedures», Piedmont Airline (December 1985): 11.