«То не кров і тіло, а серце робить нас батьками й синами». (Ф. ШІЛЛЕР)
Якщо обдаруємо людину життям, але не прищепимо їй бажання жити та не покажемо глибокого сенсу й мети людського існування, то вона сприйматиме це життя як «зайвий подарунок» і, відповідно, не розумітиме його ціни. Батько, який не зазнав радости кохання й творення, не навчився жертвувати собою і коритися, не пізнав сенсу страждання та болю, не може вказати шляху до них і своїй дитині.
«Чимало батьків упродовж життя розчаровуються у своїх мріях, і це катастрофічно впливає на їхні стосунки із синами» (Ф. Скапарро). Багато підлітків, особливо хлопців, не знають, що їм робити зі своїм життям, бо їхні батьки не показали їм на власному прикладі, як жити добре, мудро й чесно. Деколи у хвилини гіркого розчарування молоді люди докоряють батькам тим, що вони обдарували їх життям: «Я сам на світ не просився». Причиною таких болісних закидів є відчуття браку мети й сенсу життя.
Батько може ефективно допомагати своїм дітям лише в тому разі, якщо почувається внутрішньо стабільним, якщо твердо переконаний, що його життя має сенс. Дитині притаманна якась незвичайна відкритість на найглибші людські й духовні цінності. Вона прагне не лише взаємної згоди батьків, почуття безпеки, сердечности, тепла, фізичної близькости й задоволення своїх основних матеріяльних потреб, а й правди в стосунках, чесности і моральної прозорости.
Діти завжди почуваються глибоко зраненими, коли стикаються з нещирістю, обманом чи нечесними вчинками батька. І навіть якщо самі деколи обманюють, то все-таки усвідомлюють, що це їхня слабкість, і сприймають її особисту поразку.
Чоловік, який хоче бути добрим батьком, мусить активно шукати мету й сенс життя та підтримувати і розвивати найпрекрасніші людські мрії, якими зможе ділитися зі своїми дітьми – особливо із синами.