12 Яким чином у небі бачать і чують?

Здавалося б, що органи чуття є тільки в матеріяльному світі. Невідомо, яким чином після смерти тіла можна спілкуватися, і взагалі як можна бачити Бога. Цілком очевидно, що для цього непотрібні очі, властиві тілам. Навіть на землі вже сьогодні виготовляють спеціяльні електронні камери, сигнали яких безпосередньо надсилаються в мозок, оминаючи органи зору.

Тоді як можна побачити Бога і взагалі небо? Богослов’я каже про так зване боговидіння. Для нього непотрібні органи чуття, адже воно безпосередньо стосується душі. Душа має свою владу, якою Бог наділив її під час самого процесу творення. Вона зовсім не схожа на равлика, закритого у своїй хатинці, який для життя не потребує жодних інших равликів. Вже із самого початку Бог прагнув, щоб у людини був хтось відповідний для того, щоб нав’язувати відносини, тому перша людина, Адам, доповнив себе у відносинах зі своєю дружиною Євою. Людська душа, чи то живої людини, чи померлої, занурена в систему відносин. Бог не ізолює її, бо це суперечило б ідеї творення.

Тому з цього випливає лиш те, що якщо тіло не має очей, то незрячій людині важко собі уявити, що значить бачити. Це настільки духовно важко, що цілком природно наші органи чуття служать душі і допомагають їй сформуватися. Проте це не означає, що якщо тіло не може бачити, то й душа позбавлена зору. Вона сама по собі має розум і волю, в яких Божа ласка діє особливо. Навіть якщо через слабкість тіла вони не можуть виразитися в повноті, то все ж присутні в кожної людини. У небі Бога і святих можна побачити насамперед тому, що людина – це не тільки тіло, але й душа (див Бут. 6:3). Дивно було б, якби духовний досвід спасенних був би подібним до звичайного, земного бачення і слухання. Дивно було б, якби душа бачила так, як бачать звичайні очі.

Бог слушно показує Себе нам як світло. Утім, Він не є світлом, схожим на лампу, яка вічно горить. Світло – це радше відсутність темряви. Тому Боже світло ніколи не може засліпити. Однак трапляється, що людина, яка живе на землі, так зненацька стикається з силою Бога, що не спроможна знести Його світла. Бог здаватиметься їй темнотою, бо душі, непризвичаєній до слави, доведеться до неї призвичаїтися, перестати кидатися і лякатися. Коли вона все ж звикне до цього світла, його інтенсивність зростає і вже ніколи не разитиме. Тому у Святому Письмі читаємо ось які дивні слова про Бога: «Огонь іде перед лицем Його» (Пс. 97:3).

Людина, яка спаслася, сприймає небо так, що зникає мовний бар’єр. Зникає різниця в часі й просторі, зникають таємниці, бодай найбільш незручні, бо душі, які отримали спасення, вже не мають чого соромитися. Тому Ісус каже:

Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не вийде наяв (Лк. 8:17).

Таким чином відвертається наслідок первородного гріха. Засоромлені власною наготою Адам і Єва почали приховувати те й се. Проте тут ідеться не про звичайну наготу. Мова йде про необхідність приховати від іншої людини те, що вона може використати чи висміяти.

Тоді як у небі вже немає ані сорому, ані потреби щось приховати. Там немає нікого, кого дивували б земні історії зі щоденного життя. Немає також нікого, хто б уважав себе кращим і тому вивищувався б над іншими. Бо до кожного чітко дійде, що якби не Божа ласка, то він не отримав би спасення, адже від природи здатний на значно гірші справи, ніж найбільший нечестивець. Цей духовний зір душі проникає крізь все. А втім, це зір, сповнений мирної довіри. Хоч він все бачить, проте не заглядає туди, куди не повинен. Хоч він все бачить і все чує, однак не насміхається і не викликає конфліктів. Це орган чуття любови, схожої до любови Бога, і подарований нам на її зразок.

Бачити в небі не означає мати очі, там бачать чуттям, сповненим любови.

Попередній запис

11 Про що пам'ятається в небі?

Наступний запис

13 Чи можна в небі нудьгувати?