Якщо ви перфекціоніст, то схильні критикувати не лише себе, але й інших. Коли ви невдоволені собою, то будете невдоволені й іншими людьми.
Дехто з нас вважає своїм обов’язком вказувати на вади інших. І чекає, що інший ще й подякує йому за це, от підійде і скаже: «О дякую! Я так чекала, що ти розкажеш мені нині про цю мою ваду». Навіть гірше, ми згадуємо про чужі вади в розмовах з іншими людьми, опускаючись таким чином до пліток та осуду.
Коли ми когось критикуємо, то це далеко більше пов’язане з нашою потребою критикувати, ніж із чужими вадами та відмінностями. І коли ми критично ставимося до інших, то це заступає нам ту красу, яка є в них і наших стосунках з ними. Цим ми нищимо ту дрібну зернину радости, яка хоче вкоренитися в їхніх серцях. У Посланні до римлян 2:1 читаємо: «Щоразу, критикуючи когось, ви осуджуєте себе. Одного без іншого не буває. Осудлива критика інших – це добре відомий спосіб приховати власні злочини та переступи» («Послання»).
Кілька років тому Рік сів поряд зі мною і сказав одну річ, яка неймовірно протверезила мене. Він сказав: «Кей, мені здається, я тобі не подобаюся».
Я сказала: «Що? Звісно, ти мені подобаєшся! Про що ти взагалі говориш?»
Він сказав: «Ти завжди прискіпуєшся до мене. Ти критикуєш мене за те, як я заправляю сорочку і що не заправляю її. Ти кажеш мені, що той колір пасує до іншого кольору. Ти говориш мені, що моє волосся стирчить, а тоді пригладжуєш його так, наче мені шість років. Ти ставишся до мене, як до дитини. Хоч якою буде моя думка, ти завжди знайдеш спосіб її заперечити. Ти прискіпуєшся до мене увесь час».
Спочатку я відповіла так: «Не може бути! Я цього не роблю! Я ніколи так не поводжуся».
І він сказав: «Ні, це справді так. Я знаю, що ти мене любиш, але не певен тепер, чи я подобаюся тобі». Тож я звернулася до Господа того вечора і сказала: «Боже, Ти маєш допомогти мені в цьому питані. Я відчуваю, що він каже правду. І це справді дуже сумно й негарно».
Господь нагадав мені про цей біблійний образ: «Коли ж ви гризете та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили ви один одного!» (Гал. 5:15). Переді мною зринув образ Ріка у вигляді витинанки з картону – я ж була місіс Пекмен. Я раз у раз підступала до Ріка і потроху надгризала його. Чавк-чавк-чавк. Я скушувала його шматок за шматком. І побачила, що коли далі робитиму це, то просто з’їм його. Зруйную любов між нами. Я уб’ю нашу радість отим повсякчасним «чавк-чавк-чавк»!
Чи ви так само постійно прискіпуєтеся до когось у житті? Я не говорю тут про якісь важливі речі. Йдеться про невеликі, повсякчасні укуси. У Євангелії від Луки 6:37 написано: «Не прискіпуйтеся до людей, не докоряйте їм за невдачі, не критикуйте їхні вади – якщо, звісно, не хочете, щоб так само ставилися до вас. Не осуджуйте тих, хто упав; така жорстокість повернеться до вас бумерангом. Будьте поблажливі до людей; життя видасться вам далеко легшим» («Послання»). Що ще має сказати Писання, аби можна було нарешті побачити: коли ми не можемо дарувати іншим неосудливу любов, то убиваємо радість?
Ви, мабуть, уже думаєте: «Я “чіпляюся” до неї, тому що вона має деякі серйозні вади та слабкості і я знаю, як допомогти їй!» Безглуздо вважати, що чіпляючись до когось – будучи надміру критичним та осудливим, – ви змусите людину змінитися, однак ми робимо це постійно. Це все марно, мої любі. Я нещодавно знайшла оцю анонімну імпровізацію на тему відомої молитви спокою Рейнольда Нібура: «Боже, дай мені душевний спокій змиритися з тим, що я не можу змінити когось, силу змінити того, кого я можу змінити; і мудрість зрозуміти, що той один – я».
У Посланні до филип’ян 4:8 читаємо: «Наостанку, браття, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це!»
Подумайте про людину, яка найближча вам. Скільки в тій людині доброго, достойного, любого і гарного? Ви можете сказати: «Дев’яносто відсотків! Тільки десять її відсотків зводять мене з розуму». Або так: «П’ятдесят на п’ятдесят. У ній іноді важко побачити щось добре».
Спираючись на цей уривок з Писання, про що, що є в тій людині, з вашого погляду, ви маєте думати насамперед? Про те, що в ній дражливе, неприємне, незріле і слабке? Чи про те, що в ній чудове, гідне пошани, віддяки й поваги? Якщо ви всю свою увагу звернете на негативне, то створите просто жалюгідні стосунки.
Той чи інший відсоток не має значення. Успішність стосунків залежить від того, куди ви спрямуєте свою увагу й енергію. Якщо ми застосуємо це правило, якщо ми зосередимо увагу на тому, що правильне, що добре, що достойне в тій особі, усі стосунки між нами покращаться на 100 відсотків. Так, у ній ми знайдемо недосконалість, незрілість, речі, які потребують змін. Але поки ми не зосередимося спершу на тому, що добре, ми не пізнаємо радости в тих стосунках.
Пам’ятайте, навряд чи щось відновить радість у серці іншої людини так, як оці слова: «Я приймаю тебе такою, якою ти є».