«Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути. Але маю надію, що пізнаєте ви, що ми такі, якими мали б бути. І ми молимо Бога, щоб ви не чинили ніякого лиха, не для того, щоб виявились ми досвідчені, а щоб учинили ви добре, а ми будем немов негідні. Бо нічого не можемо ми проти правди, а за правду. Ми тішимося, коли ми слабі, а ви сильні. Про це й молимось щоб були досконалими ви! Ось тому то, відсутній, пишу це, щоб прийшовши, не мав я вчинити суворо за владою, якої Господь мені дав на будування, а не на руйнування.»
У наші дні майже уся техніка має вбудовані в себе пристрої, що тестують їх роботу і стан. У принтері мого комп’ютера обов’язково активізується функція автоперевірки у випадку, якщо станеться якийсь збій або я неправильно його запущу. Низка сучасних марок автомобілів забезпечена пристроями, які здійснюють автоматичний контроль за роботою двигуна і видають інформацію про стан усіх частин і приладів у машині. Ми всі завжди хочемо, щоб устаткування, яким ми користуємося, працювало справно, проте виробники прекрасно розуміють, якщо віддати техніку повністю в розпорядження користувачів, щоб вони могли цілком контролювати і перевіряти її, то цілком може статися, що ми забудемо щось або зробимо не так. Набагато розумніше і безпечніше вбудувати такого роду пристрої самотестування всередину технічних приладів.
Звичайно, сьогодні часто можна зустріти в людей якесь маніакальне захоплення постійним самотестуванням. Журнальні статті у великій кількості запрошують вас відповісти на питання чергового психологічного чи медичного тесту, потім зробити оцінку за запропонованою тут же шкалою і в результаті зробити висновки, чи хороший ви чоловік або дружина, чи успішний підприємець або навіть, можливо, ви близькі до стану серцевого нападу. Більшість з нас напевно цікавиться цим час від часу і дуже скоро з легкістю забуває про отримані результати – хоча, можливо, якщо ви виявляєте, що ваше здоров’я знаходиться в кризовому стані, то самотестування може спонукати вас вчасно звернутися до лікаря.
Коринтські християни запитували Павла відносно того, чи дійсно Христос перебуває в ньому і говорить через нього (13:3). Павло запевняє їх, що всю сукупність доказів він готовий їм пред’явити, якщо вони готові прийняти його виклик і повторити свої звинувачення, але вже при особистому спілкуванні з ним. Але зараз він пропонує їм помінятися з ним місцями і закликає їх самих скласти тест і перевірити себе. Перш ніж він прийде, для них було б зовсім не зайвим протестувати себе за контрольною таблицею, щоб з’ясувати, чи мають вони в собі життя Христове, пов’язані хоч якось з Його смертю і воскресінням. Для Павла саме це і складало саму серцевину, саму суть того, що означає бути християнином (див. Рим. 8:9-10 і Гал. 2:20). Коли ви дивитеся на себе в дзеркало, чи може хоч хтось з вас переконано і правдиво заявити, що в ньому Цар Ісус живе і діє або там видна лише сумна фізіономія того, хто свого часу пізнав Христа, а тепер загубив це знання? Коли ви чуєте подібні питання, чи можете ви сказати самим собі, що ці слова виникають від самого Царя Ісуса, а не є звичайним базіканням про всякі дурниці? Коли ви спілкуєтеся з вашими братами і сестрами по християнській общині, чи робите ви це, розуміючи, що в цих людях живе сам Цар Ісус і що вони тепер «інші люди»? І коли ви сконцентровуєтесь і приводите в умиротворений стан ваші розуми і серця, і молитеся, і в очікуванні від Бога відповіді чи пізнаєте і чи відчуваєте Його присутність і те, що тепер життя і любов Царя Ісуса стали для вас ще доступнішими, що вони усередині вас, зміцнюють і зігрівають вас, охороняють і направляють, застерігають і навчають?
Усі це тести на дізнавання різних речей про себе, але вони поміщені не на папері, а в Павловій думці. І він пристрасно бажає, щоб коринтські християни цей тест склали вдало. Більше того, він з такою силою бажає їм благополучного складання, що вигукує, як він це робить і в інших посланнях (наприклад, у Рим. 9:3), кажучи, що йому було б краще самому не скласти цього теста, але щоб вони при цьому склали його, ніж самому скласти, тоді як вони його скласти не змогли б (в. 7). Тут він вже нічого не каже про своє апостольство, і, звичайно ж, тут зовсім не мається на увазі, що тільки він істинний християнин, а всі інші члени церкви, яку він заснував, негідники і шахраї. Павло більше не стурбований, як це мало місце упродовж усього послання, відстоюванням своєї репутації і обґрунтуванням свого особливого покликання. Він – просто апостол розіпнутого і воскреслого Месії, хоча саме по себе це вже є особливим покликанням. Але не це він хоче виставити напоказ, з тим щоб довести своє більш значуще становище, що перевершує їх статус, начебто вони виступали позивачами на суді один проти одного. Його максимальний інтерес знаходиться тільки в тому, щоб усіма силами і способами сприяти істині (в. 8). І якщо для цього знадобиться від нього явитися до них у слабкості, а не в силі, то нехай буде так (в. 9; пор. 4:12).
Те, чого він хоче найбільше, – щоб церква досягала духовної зрілості (в. 9). Слово, яке тут Павло вживає, не означає просто «зрілість» у сенсі людського вікового дорослішання або росту дерева і досягнення ним того етапу, коли воно здатне приносити плоди. Якби за Павлових часів існували технічні засоби, які є в нас, то він би навів порівняння з процесом, коли той або інший прилад працює справно, коли всі його частини функціонують і взаємодіють без збоїв і в цілковитій згоді один з одним. Те, про що він мріє: щоб подібний стан справ був у Коринті, і про це він, власне, тут і молиться.
Для цього він і пише послання. Він хоче використовувати для здійснення своїх справжніх цілей авторитет, який дав йому Господь. Павло цитує відоме місце з Книги пророка Єремії (24:6), на яке він вже посилався і раніше в посланні (10:8). Павло співзвучний з Єремією в декількох моментах. Коли він описує своє власне покликання (Гал. 1:15), то там явно чутні відгомони історії покликання Єремії (Єр. 1:5). Доручення, дане пророкові, полягало в тому, щоб «губити та руйнувати», а також «будувати й насаджувати» (1:10). Проте в Єр. 24 Бог обіцяє тим, хто перебуває у вавилонському полоні, що Він поверне їх назад у рідну землю, і буде їх підтримувати, і не дасть ослабіти, буде їх вирощувати, а не викорінювати – обіцянка, що повторюється двічі у відомому уривку про «новий Заповіт» (Єр. 31:28), а потім ще в 42:10. У цілому аргумент Павла в більш ранній частині послання полягає в тому, що Бог забезпечив його усім необхідним і доручив здійснювати новий Заповіт на ділі, виводячи поневолений Божий народ з полону гріха і смерті і підтримуючи їх до тих пір, поки вони не досягнуть зрілості, не стануть досконалим народом Божим, що перебуває в єдності з Христом. Таким чином, його мета відносно коринтської церкви повністю співпадає з тим, що йому відкрилося про самого себе, про своє покликання, про пророче коріння його служіння. Те, що Бог пообіцяв у Біблії дуже давно, тепер нарешті виконалося – або незабаром повинно буде виконатися, якщо тільки коринтяни та інші християни навчаться віддавати своє життя в розпорядження Христові, щоб мати завдяки цьому усю повноту всередині себе.
Тут ми маємо справу з ще одним уривком, що не залишає байдужим і пасивним нікого з тих, хто сприймає християнське життя серйозно, а також всякого, хто покликаний до християнського служіння. Існує така річ, як Богом даний авторитет у служінні, і його істинне призначення реалізується в творенні общини, а не в руйнуванні її. Якщо щось починає йти неправильно, той же самий авторитет повинен у такому разі використовуватися для виправлення ситуації або, якщо потрібно, на викорінювання шкідливих елементів. Але дія Благої звістки, сили, яка реалізується і проявляється в слабкості, не первинна в такого роду активності. Усе це стосується передусім нового Заповіту між Богом і Його народом, що вбирає в себе людей усіх націй і народностей, що являють собою громади, які постійно вчаться тому, що означає мати єднання з Христом, Христом, Який живе у Своїх людях.
Тому і слід перевіряти самих себе…