Для християн месія – це той, хто спас людство від гріха своєю мученицькою смертю на хресті. Є лише один Месія-Спаситель, Ісус Христос, Син Божий. Зародки месіанізму та концепцію особи месії знаходимо в єврейських Святих Писаннях – у Старому Завіті. Необхідно сказати дещо про розуміння месіанізму та постаті месії взагалі в юдаїзмі перед тим, як ітиме мова про християнського месію.
2.1 Первосвященик як месія (помазаник)
Слово «месія» означає помазаник (помазаний оливковою олією). Вперше цей термін зустрічається в П’ятикнижжі, у книзі Виходу, коли Мойсей посвячує Аарона та його синів на священнослужіння. Виконавши усі накази щодо спорудження намету, жертовника, священних риз і посудин, Мойсей помазує Аарона за наказом Господнім: «І візьмеш оливу помазання, і виллєш йому на голову, та й помажеш його. І приведеш синів його, та й повбираєш їх у хітони» (Вих. 29:7-8). Отже, перший помазаник-месія, котрого ми зустрічаємо на сторінках Старого Завіту – це первосвященик.
Первосвященик не був приватною особою. Він представляв увесь народ ізраїльський. Входячи до намету, він носив особливі ризи, на яких були причіплені 12 коштовних камінців – символ дванадцяти племен Юди.
Роль чи місія помазаного первосвященика полягала в таких функціях: представляти народ ізраїльський перед Богом, приносити жертви та молитви, покутувати гріхи. У книзі Левит читаємо, що провина за гріх первосвященика впаде на весь народ (Лев. 4:3). А в книзі Чисел, якщо хтось вчинить ненавмисне чодовіковбивство, то він має іти до свого міста і чекати смерті помазаного первосвященика («Бо він повинен сидіти в місті сховища свого аж до смерти найвищого священика. А по смерті найвищого священика вернеться убійник до землі володіння свого» (Числа 35:28). Рабини інтерпретують цей уривок як такий, що говорить, що страждання та смерть первосвященика – помазаника (месії) Божого – очистить провину гріха та спокутує її. Отже, як бачимо, богослов’я спокутування за чужі гріхи мало місце в Старому Завіті (що буде важливим богословським елементом для розуміння новозавітної жертви Ісуса Христа).
2.2 Цар як месія
З установленням монархії концепцію і роль месії-помазаника перебрали на себе царі. Місія царя полягала в обороні та визволенні ізраїльського народу від ворогів (1Сам. 9:16). Більше того, вперше в Біблії ми читаємо, що людина, в нашому випадку – цар, був неначе сином Божим! Відносини між Богом та царем будуть такі, як між батьком і сином (звичайно, тут мова не йде про біологічне синівство): «Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скривить дорогу свою, то Я покараю його людською палицею та поразами людських синів» (2Сам. 7:14) – так Господь звертається до Давида через пророка Натана, пророкуючи батьківське ставлення до помазаника.
У Псалмах також зустрічається ідея, що помазаник Божий – цар – є сином Божим: «Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив» (Пс. 2:7). З обрядом помазання цар отримує особливий статус перед Богом. Святість помазаника (месії) – це насамперед святість Бога.
В 45-му Псалмі маємо опис Божого помазаника-царя:
«Ти кращий від людських синів, в Твоїх устах розлита краса та добро, тому благословив Бог навіки Тебе. Прив’яжи до стегна Свого, Сильний, Свого меча, красу Свою та величність Свою, і в величності Своїй сідай, та й верхи помчися за справи правди, і лагідности та справедливости, і навчить Тебе страшних чинів правиця Твоя! Твої стріли нагострені, а від них під Тобою народи попадають, у серце Царських ворогів. Престол Твій, о Боже, на вічні віки, берло правди – берло Царства Твого. Ти полюбив справедливість, а беззаконня зненавидів, тому намастив Тебе Бог, Твій Бог, оливою радости понад друзів Твоїх» (Пс. 45:3-8).
З цих слів бачимо, що цар-помазаник (месія) володіє такими рисами, як вірність, правда та справедливість. Більше того, такий месія ототожнюється із самим Богом (звертання «Боже»), що направду є цікавим та винятковим явищем у богослов’ї Старого Завіту[1].
[1] Схоже богослов’я побачимо в книзі пророка Ісаї.