Господь пропонує тобі Свою дружбу, але не існує справжньої дружби під примусом. Ось чому Він дав тобі коштовний дар свободи, завдяки якому твоя відповідь справді буде твоєю, а не такою, якою хтось керує ззовні. Він також оселив у твоєму серці таємне прагнення Його; прагнення, яке ти не обов’язково відчуваєш чітко й безпосередньо, але ознаки якого можеш розпізнати: чи не відчуваєш у собі ніби спраги краси й ідеалу? Чи не маєш глибинного прагнення, щоб тебе достеменно пізнали й зрозуміли, полюбили вповні, прагнення самому любити з повною відданістю, отримувати, з радістю давати, не чекаючи нічого взамін, творити великі речі? У тобі існує стільки знаків, що ти створений для Господа і щонайглибше прагнення, яке живе в тобі, – щоб Він тебе любив і щоб ти зустрівся з Ним у повноті.
Ти нас сотворив для Себе, Господи, і тривожне наше серце, аж поки не спочине в Тобі. Святий Авґустин
Отож «образ Божий» у тобі – ніби надзвичайно коштовний мармур, який Бог не закінчив вирізьблювати: у багатьох аспектах це також неторканий мармур. Втім це так тому, що Господь прагне, щоб ти сам узяв участь у довершенні справи і щоб закінчив разом із Ним цей Його образ, який Він був змушений розпочати без тебе (адже перед тим, як тебе створити, перед початком твого існування, Він аж ніяк не міг запитати твоєї думки!).
Тому твоє завдання – разом із Богом вирізьблювати «образ Божий» у тобі, обираючи любов… І саме тут починаються труднощі! Ти маєш усі можливості, щоб пізнати свої обмеження: ті, які отримав при народженні, рани, яких завдало тобі життя, і власні недоліки (те, що коштовний мармур має в тобі неотесаного, крихкого і вже розбитого). Ще складніше те, що твоя свобода дає тобі можливість робити вибір проти Бога, із власної волі нищити твій коштовний мармур. Саме в цьому полягає гріх: зрадити Дружбу, яку пропонує тобі Господь, звести на манівці прагнення абсолюту, яке Він вклав у тебе, підкорити його владі фальшивих богів, яких ти собі обираєш, хотіти самому стати богом без Нього. Своїм гріхом ти псуєш, очорнюєш Божий образ, який несеш у собі; ти відвертаєшся від Господа. Він продовжує давати тобі життя, Він любить і вибирає тебе, кличучи на ім’я; ти ж надаєш перевагу тому чи тому способу життя всупереч Його плану Любови щодо тебе.
Через гріх ти схильний зруйнувати самого себе, а також тих, яких Господь покликав тебе любити; замість відчувати радість дружби й дару, ти переживаєш смуток самотности й гордости та замикаєшся в собі. Ось чому гріх – своєрідний початок пекла: він ранить тебе і руйнує в тобі те, що найкрасивіше. Звичайно, у цьому ти можеш мати деяке задоволення, але це задоволення сумне й висушує єдине джерело правдивої радости – коли тебе люблять абсолютною Любов’ю, і ти цілковито віддаєшся Любові.