Єдиний спосіб визначити, чи відповідає наша думка істині, – це переконатися, що в неї надійна основа. Ми повинні розібратися в суті своєї думки й, знімаючи шар за шаром, добратися до її серцевини. Ми покладаємося на наші переконання так само, як покладаємося на міцність свого будинку. Ми не боїмося перебувати на другому поверсі, бо під ним перебуває міцний і надійний перший поверх. Ми довіряємо першому поверху, бо він стоїть на надійному фундаменті, опорою для якого є сама земля. І шукати щось далі немає сенсу. Досвід, здоровий глузд й інтуїція говорять, що немає нічого стійкішого, ніж земля, і було б просто нерозумно гаяти час і гроші, намагаючись копати глибше, щоб переконатися в її надійності. Це абсолют для будівельника.
У такий же спосіб ми переконуємося в надійності своїх переконань. Дотримуючись здорового глузду, ми розбираємо їх рівень за рівнем, поки аж унизу не доберемося до основної істини, на правильність якої можемо покластися, – очевидної істини, що не потребує ані доказів, ані не зухвалих сумнівів.
Ми вважаємо потрібним допомогти людині, в якої в машині заглух двигун, бо визнаємо правило: «Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви». Це для нас беззаперечно, бо ми розуміємо, що залежимо одне від одного в цьому світі. Ми переконані, що потрібно серйозно ставитися до цієї взаємозалежності, бо не сумніваємося в необхідності збереження суспільства. Практично кожний визнає цю істину. Це вважалося правильним у будь-якому суспільстві й в усі епохи.
Однак до абсолютної основної істини ми все ще не дійшли. Чому суспільство має бути збережене? Хто це сказав? Чому це важливо? І чому ми повинні так вважати? Відповідь може уявлятися самоочевидною, але ми повинні заглянути ще нижче, щоб переконатися, що в основі загальноприйнятої думки перебуває абсолют. Така істина в останній інстанції, що не піддається сумніву, є логічною необхідністю. Переконаний раціоналіст може не погодитися з тим, що абсолют не доводиться. Ми – розумні істоти й намагаємося обґрунтувати свої переконання. Чому ми повинні просто прийняти на віру якийсь абсолют? Чому ми повинні довіряти істині, якщо вона не доведена?
Ми не пропонуємо перестати розмірковувати. Саме наш розум каже нам, що абсолют не може бути доведений, бо якби він піддавався доведенню, він не був би абсолютом. Він був би умовним стандартом, що вимагає підтвердження абсолютною істиною, яка не потребує доказу. Те, що не може бути доведеним, повинне бути або прийняте, або відкинуте. І воно не має бути прийняте наосліп. Ми довіряємо абсолюту, коли здоровий глузд каже нам, що це є логічна необхідність, у якої немає раціональної альтернативи. І тоді ми приймаємо його – подобається він нам чи ні.
Звичайно, ми можемо затятися, відмовитися вважати положення кінцевим і вимагати його емпіричної перевірки. У пошуках щільнішої породи будівельник може продовжувати копати глибше й так нічого на цьому місці й не побудувати, – у нього буде тільки більша яма. Подібно до цього, якщо ми відмовляємося прийняти абсолют, ми ніколи не будемо ні в чому впевнені, і наше життя буде просто ямою – порожньою й безглуздою.
Ми не проповідуємо сліпу віру й зневагу людського розуму. Читаючи цю книгу, ви переконаєтеся, що ми наполягаємо на зворотному: в основі віри має бути розмірковування. Але в якийсь момент здоровий глузд повинен перестати вимагати доказів і прийняти щось як логічну необхідність. З абсолютів виходить кожний – навіть найзавзятіший раціоналіст. Яких би поглядів ви не дотримувалися – віруюча ви людина або ж натураліст[1], – помізкувавши, ви переконаєтеся, що ваші переконання виходять із абсолюту, який неможливо довести.
Розмірковування надзвичайно корисні, і ніколи не треба переставати думати. Однак завжди потрібно нагадувати собі, що аналіз повинен допомогти нам побачити предмет ясніше, щоб, подивившись через нього «наскрізь», ми змогли розглянути його основу. Якщо ж ми наполягаємо на проясненні самої цієї основи, наші міркування втрачають зміст. Як сказав Клайв Льюїс, «не можна все краще й краще “бачити наскрізь” світобудови. Сенс такого заняття лише в тому, щоб побачити за ним щось. Вікно може бути прозорим, але дерева в саду ростуть щільно. Не потрібно “бачити наскрізь” першооснови буття. Прозорий світ – це світ невидимий; той, хто бачить наскрізь геть усе – не бачить нічого».
Обґрунтовуючи кожну істину більшою істиною, що стоїть за нею, ми зрештою добираємося до такої істини, яку не можна пояснити, бо це – істина-абсолют. Її можна тільки прийняти як вихідну. У ній – відповідь на наші питання й сенс наших переконань.
Тобто виходить, що вірогідність істини не можна підтвердити? Якщо закінчити пошук істини, просто прийнявши недоведений абсолют, як можна переконатися в правильності цього вихідного абсолюту? Можна виходити з того, що не існує нічого, крім природи. Можна виходити з того, що існує Бог. Оскільки науково не доводиться ні те ні інше, може, варто вважати обидва припущення рівноцінними?
Зовсім ні. Досвід – це спосіб пізнання дійсності, на основі якого ми можемо визначити, який абсолют найбільш послідовно пояснює навколишній світ. Як звіролов визначає вид, розмір і швидкість руху тварини по її слідах, так і ми можемо робити висновки про абсолют, що лежить в основі реальності, за виробленим цим абсолютом ефектом. Наш досвід дає нам достатньо даних для висновку, що істина реальна і в основі її – певний абсолют.
Більшість людей розуміють, що, якщо такий абсолют існує, це може бути тільки Бог. Але дуже багато хто з наших сучасників виросли під впливом наукового натуралізму й постмодернізму, і вони або сумніваються в існуванні Бога, або повністю заперечують Його. Але якщо не існує Бог-абсолют, то виключається можливість існування об’єктивної істини. Ті, хто заперечують Бога, повинні визнати, що живуть у світі, позбавленому порядку, істини, сенсу й мети, а також у світі ілюзорному, реальність якого взагалі стоїть під сумнівом.
Ця книга має на меті розглянути наслідки заперечення Бога й зіставити їх з усвідомленим визнанням Його як першооснови істини й реальності. Ми не будемо намагатися науково довести Його існування, але ми покажемо, що віра в Нього – це логічна необхідність. Без Бога дійсність була б необґрунтованою, а тому безглуздою. Існування Бога не можна довести науково, але визнання Його існування цілком може бути висновком раціонального міркування. Ми будемо міркувати про Його буття подібно тому, як учені міркують про існування чорних дір. Їх не можна побачити, але науковці знають про їх існування завдяки гравітаційним впливам на зірки, причиною яких може бути тільки таке явище, як чорні діри. Ми не бачимо Бога, але ми знаємо про Його існування завдяки Його впливові на світобудову, що може справляти тільки Бог. У цьому сенсі ми справді маємо у своєму розпорядженні докази Його існування. Ми будемо говорити про те, як на основі цього абсолюту можна набути впевненості в житті.
[1] Натуралізм – це погляд на світ, відповідно до якого природа виступає як єдиний й універсальний принцип пояснення всього сущого, що виключає все надприродне.