28. Оголосити себе банкрутом

Чи знаєте ви, про що я думав, читаючи вашого останнього листа? Про те, що досі у своєму молитовному житті ви нагадували керівника підприємства. Я не маю, повірте, нічого проти ділових людей, мало того – відчуваю дивовижне захоплення тими людськими якостями, які дають їм змогу досягти такої сили і такого успіху: дух ініціятиви, ясність мислення, воля до мети, організаційні і керівні здібності, ефективність. Але молитва не є людською справою, і ментальність ділової людини сюди не підходить. Проте ознаки цієї ментальности помітні у вашій реакції. Під час нашої останньої зустрічі ви запитали мене стосовно теми для молитви, і були розчаровані, коли я сказав вам, що не знаю кращої теми, аніж Євангеліє. «Читання Євангелія мало допомагає мені в молитві», – відповіли ви. У своєму листі ви скаржитесь, що не знаходите в Святому Письмі чіткої методики молитви. Все це є, як мені видається, виявом вашої ментальности керівника підприємства, що надто переймається ефективністю, продуктивністю, прибутком. Я далекий від того, аби зле думати чи говорити про цей старий інстинкт – досягнення успіху, що притаманний нашому глибинному єству: людство зобов’язане йому своєю еволюцією і прогресом, і якщо він рівно ж породжує зло, звинувачувати слід не його, а егоїзм, амбіційність, бажання влади, які в остаточному рахунку поневолюють його. Однак у молитві цей інстинкт – найгірша обставина. Молитва не є людським творінням, в якому слід прагнути успіху, а, в певному сенсі, згодою на самозречення. Саме тому, мабуть, вам так важко присвятити себе молитві. Самозречення видається вам найгіршою слабкістю: хіба труднощі не є для того, щоб їх перемагати; спротив – щоб долати його? Без сумніву, ви маєте рацію, якщо йдеться про ділову сферу, але не про сферу молитовну.

Ось ви в молитві. Ви звертаєтесь із запитанням до сторінок Євангелія, а відповіді не отримуєте; вистукаєте – двері залишаються зачиненими; цього досить, щоб вас роздратувати. Ви не звикли погоджуватись із тим, що хтось чи щось чинить вам опір. А потім, думаєте ви, навіщо зациклюватися, витрачати дорогоцінний час, який можна використати краще, – мовляв, хіба це піде на службу Богові? Або ж – нехай вам дадуть ефективний метод! Але ж ні, потрібно, щоб ви прийняли опір тієї сторінки, яка не відкриває вам своєї таємниці. Йдеться не про те, щоб шукати зрозумілішу сторінку чи взяти иншу книжку, «духовно інтенсивнішу», чи відкрити методику медитацій, яка б ніколи не підводила, – йдеться про те, щоб довірити вашу немічність Божому розумінню, упокоритися, стоячи перед цим німим текстом, схилитися перед мовчазною трансцендентністю Бога. Чекати в поставі грішника, що Господь змилується над вами, зішле вам благодать молитви, ту благодать, на яку ви не маєте жодного права, яку вам буде даровано у відповідний час.

Благодать – це дар, вона не є примхливою; якщо вона запізнюється, – то не тому, що Господь зволікає дати вам її, а тому, що ви надто поволі розчищаєте в собі ті шляхи, якими Господь бажає скористатися, щоб увійти у володіння вашим єством.

Мені спадає на думку один спогад – він краще за будь-що инше може пояснити сенс сказаного. Дружина одного мого друга, чия фірма перебувала на грані краху, відвідала мене одного разу, геть розгублена: вона ніяк не могла збагнути реакції свого чоловіка в цих обставинах. «Немає слів, – говорила вона, – щоб передати, що відбувається в ньому: “страждання”, “крах” – жоден з цих термінів не підходить; це більше, ніж страждання, і це не крах, бо він реагує і робить все так, як того вимагає ситуація. Це щось на кшталт смерти, так, немовби він відключився від усіх джерел існування – у людському сенсі. Ми, жінки, без сумніву, неспроможні уявити собі той внутрішній обвал, яким для чоловіка є крах його “справи”, його творчої діяльности. Такого ж розчарування ми можемо зазнати хіба що у сфері кохання». Вам не гірше за мою гостю знайоме, я певен у цьому, оте відчуття збентежености людини, що перебуває в стані краху. Те випробування опором, яке ви переживаєте в молитві, – хіба воно не те ж саме? У житті ви досягаєте успіху, тут – ви зазнаєте краху. В усіх инших сферах від вас вимагається боротьба, тут – зречення, «проголошення себе банкрутом». Це йде врозріз з усіма вашими звичками, мало того – основними прагненнями вашої природи. Ви любите перемагати, і слушно, але зрозумійте: якщо йдеться про наші відносини з Богом – наша перемога полягає в тому, щоб відчути себе переможеним, як це трапилося зі апостолом Павлом на шляху до Дамаску.

У житті ви говорите: «Я хочу». У молитві потрібно казати: «Я прошу». Тут ви більше не є людиною, що має авторитет, а дитиною, яка просить, жебраком, слабким і немічним, який простягає руку, який просить про милосердя.

Щоб досягти успіху в житті, – треба знати, хотіти, могти. Щоб досягти успіху в молитві, – потрібно відчути, що нічого не знаєш, нічого не хочеш, нічого не можеш, – аби своє знання, своє бажання, своє вміння дав вам Бог.

«Це неприродно!» – сказали ви мені одного разу. Так, я дуже добре розумію, які це для вас муки – для вас ще більше, аніж для когось иншого – залишатись немічним перед Богом, і як ви воліли б займатись будь-якою діяльністю, зазнати будь-яких инших мук. Але саме через молитву відбуватиметься переворот вашої природи, лише вона може приготувати вас для дії Бога.

Не подумайте тільки, що я закликаю вас до пасивности чи самозаспокоєности. Зректися, оголосити себе банкрутом під час молитви – це дуже позитивно, це передбачає інтенсивну духовну діяльність: щоб ви вірили в Бога, присутнього і дієвого, щоб ви умертвляли без жалю все те, що всередині вас вимагає жити і досягати успіху, щоб ви віддали себе, або радше, щоб ви чекали – терплячі, жертовні і відкриті, – що Господь прийде, аби вас прийняти.

Попередній запис

27. Молитва вбогости

Наступний запис

29. Залежність