Поміркуйте про два з численних віршів, які пов’язують радість з Божим творінням:
- «Великі Господні діла, вони пожадані для всіх, хто їх любить!» (Пс. 111:2).
- «Пасовиська пустині спливаються краплями, і радістю підперезались узгір’я! Луги зодягнулись отарами, а долини покрилися збіжжям, гукають вони та співають!» (Пс. 65:13-14)
Не всі ми живемо неподалік від розкішних гір або морського прибою. Але ми можемо на хвилю спинити свій погляд на дереві під вітром. Ми можемо кілька хвилин зачудовано роздивлятися ягоду ожини. Або дивитися, як мураха волочить по стежці велику стеблину трави.
У Першій Книзі хронік читаємо: «Тоді перед Господнім лицем дерева лісні заспівають, бо землю судити йде Він» (16:33). Цей поетичний вірш стверджує, що Боже творіння, по суті, співає Йому пісні! Я не чую музики, але, очевидно, Бог може. (Я часто міркувала, чи вони співають на частоті, призначеній лише для Його вух, подібно до того, як собаки чують високе скавуління чи свист, які змушують їх щулити вуха). Звісно, йдеться не про концепцію «Нью-ейджу», що життя чи «дух» існує в усьому – кожному камінцеві, кожній комашці, кожній гілочці на землі і кожній людині, – однак Писання ясно говорить, що Боже творіння «співає» хвалу Йому. Іноді серед вітряного дня моя уява втікає з-під моєї влади. Я малюю перед очима, як осики співають пісні і танцюють танці перед своїм Творцем, наче ними керує невидимий хореограф. Я напружую слух, щоб вловити мелодію, яку співає шелестливе листя, але марно; мої вуха не можуть почути її.
Тоді я запитую себе: якщо співає все творіння, то чому не можу я? Якщо дерева, квіти, океани, гори, хмари і тварини хвалять Боже ім’я щодня, то чому я – вінець творіння – не можу співати хвали Йому? Чи я придержую свої пісні хвали для таких банальних речей, як брак місця в людному торговому центрі? Моє волосся не закрутилося так, як я хотіла? Падає дощ? Знову зросли ціни на пальне? Усе Боже творіння співає з радости перед Ним, і коли я розважаю про те, що сотворив Він, про Його дивовижні здібності майстра Творця, я співаю також. Я також кричу з радости!
Я не виростала в релігійній спільноті, де вигукували хвалу Богові; ми всі досить стримано поводили себе. Але за останні кілька років я зробила приголомшливе відкриття: часом буває, що я мушу викрикувати хвалу. І зовсім не тоді, коли ви гадаєте. Я рідко відчуваю потребу вигукувати хвалу тоді, коли щаслива; я схильна радше це робити у хвилини найбільшого горя й зневіри, коли це, фактично, вияв зневаги до сатани, ворога радости. Він замислює, як найкраще викрасти радість з моєї душі, і в найпохмуріші хвилини йому майже це вдається. Я до хрипу в горлі розкотисто викрикую слова хвали Богові, які перегукуються з Псалмом 98:4: «Уся земле, викликуйте Господу, покликуйте радісно, і співайте та грайте!» Піднісши догори обличчя, іноді плачучи гіркими сльозами, я проголошую цілому всесвіту, що ніщо – ніщо – не може перешкодити мені поклонятися моєму вірному Богові.
Тож чи будете ви нині співати? Чи будете ви оглядати те, що сотворив Господь, і чудуватися з Його діл та хвалити Його? Ви можете вирішити зробити це, хоч який важкий у вас день, хоч що підказують вам почуття, хоч в якому ви зараз настрої? Ви можете вирішити веселитися нині. У Посланні до филип’ян 4:4 читаємо: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!» А в Псалмі 92:5 натрапляємо на таке: «Бо потішив мене Ти, о Господи, вчинком Своїм, про діла Твоїх рук я співаю!». Ось я, Господи, кажу Тобі, що Ти достойний, що Ти вірний, що я вірю Тобі і підношу свій голос на похвалу Тобі.
Не треба мати особливий голос, щоб співати хвалу. Ви можете квакати, як жаба, або гавкати, як пес. Радісного голосу вистачить. Богові важлива здатність вашого серця хвалити Його за те, ким Він є і що сотворив. Тож час від час дайте собі волю і покричіть трохи; ваша душа матиме з цього користь.