Коли ми розважаємо – роздумуємо, міркуємо і розмишляємо – про Божу достойність, Його Слово та Його діла, то починаємо помічати здвиг у нашому сприйнятті обставин. Розважаючи над Його сповненими любови дорогами, ми зможемо здолати найважчі перепони життя.
У Псалмі 18:36 читаємо: «Дав Ти мені щит спасіння Свого, а правиця Твоя підпирає мене, і чинить великим мене Твоя поміч». Я збрехала б, сказавши, що ніколи не сумнівалася в Божій любові до мене. У моєму житті були жахливі моменти, коли мені здавалося, що десниця Божа не підтримує мене. Іноді я відчувала що Його рука лягає на моє життя важким тягарем, який витерпіти було нелегко. Можливо, ви з власного досвіду знаєте, про що йдеться, тому що також колись запитували себе, чому Бог допустив, щоби це сталося.
Саме в ті моменти прибігає сатана зі своїми порадами: засумніватися в Богові, перестати вірити, що Він добрий чи сповнений любови, зректися своєї віри. Ми мусимо свідомо нагадувати собі, хто такий Бог: Бог був вірний досі; і буде вірним знову. Як каже Карол Кент: «Ми зрозуміли, що коли немислимі обставини приходять у наше життя, настає мить, коли доводиться або боронити те, у що віримо, або обернутися і піти геть». Це ті моменти, коли вкрай важливо знати Боже Слово і вірити в нього, тому що тоді ми зможемо пригадати собі вірші на взір цих: «Бо зміцнилось Його милосердя над нами, а правда Господня навіки!» (Пс. 117:2) і «Великий Господь і прославлений вельми, і недослідиме величчя Його!» (Пс. 145:13).
Боже Слово – це рятівне коло, що допомагає мені пам’ятати про Божу доброту в минулому. Я пригадую випадки, коли не відчувала Його любови, але згодом змогла побачити, як Він полегшив біль і з розпуки зміг зробити щось прекрасне.
Я страшенно люблю вітражі і мозаїку – ні, не ті, що їх роблять з наборів, придбаних у каталозі «Вмілі руки», – а коли художник бере різнобарвні шматочки побитого скла чи плитки і творить шедевр, що гідний прикрасити величний собор. Духовні паралелі тут очевидні. Ці розкішні творіння спонукають мою душу передати розсипані шматочки моєї особистости в Його сповнені любови руки, щоб Він майстерно витворив з них щось прекрасне. Чекання може тривати на багато років довше, ніж я хотіла б, і цілком можливо, що я не пізнаю уповні краси мого, зібраного зі шматочків життя аж до самої вічности, але це правда: Божі дороги повні любови.
Коли ми сумніваємося в любові Божій, то де знайти місце для радости? Ніде! Вона випаровується. Зникає. Розважання над Його повними любови дорогами – байдуже, чи ми розуміємо, відчуваємо чи досвідчуємо їх так, як на те сподівалися – оживляє й укріплює нашу радість.