Вдячність виникає із самої структури людського буття. Людина отримує життя і все, що в ньому з’являється. Вдячність є прийняттям життя.
Вдячність є виявом радости життя
Слово «подяка» в грецькій мові складається з двох: eu (дуже, добре) і charidzomai (робити комусь приємно) або charis (те, що радує).
«Дякувати» означає робити комусь приємність, дарувати радість. Вдячність випливає з глибокої радости і приємности життя. Не дякує за життя той, хто не досвідчив радости і не хоче жити.
У хвилини болісних розчарувань людина каже: «Я не просилася на світ». У першому пункті іспиту сумління ми запитуємо, чи відкрили справжню радість і найглибшу приємність життя. Позитивне і повне прийняття свого життя є основою будь-якого його вияву: фізичного, суспільного, сімейного, професійного, інтелектуального, почуттєвого чи духовного. Духовність, як найвищий вияв життя, є місцем інтеграції та єдности всіх інших.
Коли людина не відкриває радости життя і не дякує за це, її внутрішній стан погіршується. «Бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли» (Рим. 1:21-22).
Сьогодні багато людей вважають екзистенційний песимізм ознакою мудрости і волі від ілюзій. Біблія розцінює таку «філософію» як засліплення. Життєвий песимізм, який називають реалізмом, випливає з відчаю. А сам відчай і є формою ілюзії, тобто «поганого бачення». Дивитися на життя лише через рожеві окуляри так само оманливо, як бачити все в чорних барвах. Людське життя сповнене гамою різноманітних кольорів.
Невдячність свідчить не тільки про випадкову внутрішню загубленість, але й про занепад. Невдячність є гріхом.
Апостол Павло називає невдячність великим гріхом: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога» (2Тим. 3:1-4).
Брак вдячности – це гріх невіри, що виникає з людської гордости і нерозумности. Гордість переконує, що ми всього досягли самотужки, власною працею і здібностями. Наївність запевняє, що все стається само по собі і належить нам.
Натомість вдячність належить до сутности віри, і саме з неї має починатися не тільки іспит сумління, але й усяка молитва. Вдячність випливає з переконання, що Бог є джерелом усякого добра. І тому св. Павло заохочує в листах: «І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві» (Кол. 3:17). «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1Сол. 5:18). «Ми завжди повинні подяку складати за вас Богові, браття, як і годиться» (2Сол. 1:3). «Дякуючи завжди за все Богові й Отцеві в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа» (Еф. 5:20).
У будь-якій життєвій ситуації можемо відкривати радість життя і ділитися нею з Богом у подячній молитві, бо Він присутній у кожній ситуації і в кожному місці – в усій історії нашого життя. Вдячність має бути нашою головною поставою.
Ілюзії вдячности
Ісус застерігає нас від позірної вдячности, в якій людина віддає шану не Богові, а собі самій. У Притчі про митника і фарисея останній у молитві «дякує», але весь контекст суперечить духові вдячности: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» (Лк. 18:11-12). У цій «молитві» помінялись ролі Бога і людини. Людина вимагає, щоб Бог її хвалив, а не вона Господа. Бог стає лише «свідком» доброти і богомільности фарисея. Ця «молитва» – претензія до Бога і до людей.
Дух вимог та претензій суперечить поставі вдячности. Якщо він нами заволодів, ми, замість дякувати Господові, вимагаємо визнання і вдячности для себе, почуваємось важливими і незамінними. І якщо навіть ми ніколи не висловлювали такого настановлення, воно непомітно з’являється в думках, почуттях та діях. Щоб бути правдиво вдячними, мусимо боротися з духом вимагання.
Дух претензій руйнує зв’язки між людьми. Виразно помічаємо це в стосунках закоханих. Вимагаючи любови й дружби, ми нищимо почуття. Любови не одержати на вимогу. Для неї можна лише відкриватися. Любов – це не право і не обов’язок, а дарунок. Любов потребує свободи і від того, хто її дає, і від того, хто приймає.
Іншим ворогом вдячности є егоцентризм – коли людина постійно порівнює себе з іншими: «Я кращий чи гірший?». Егоцентрична людина дякує позірно, не віддаючи себе Богові. Натомість покірну вдячність відчуває людина, яка сприймає все як Божий дарунок, відчуває себе убогою в дусі, тому що без Нього нічого чинити не можемо (пор. Ів. 15:5).
Порівнює себе з іншими людина «багата». Багатим важко увійти до Божого Царства саме тому, що не вміють вдячно приймати Божих дарів, а самі будують своє царство.
Прикладом невдячности, що випливає з егоцентризму, є дев’ять прокажених, котрих зцілив Ісус. «Чи не десять очистилось, а дев’ять же де?» (Лк. 17:17). Дев’ятеро були такі зосереджені на своїй хворобі та одужанні, що не зауважили Того, хто їх зцілив. Якщо людина не бачить Подателя добра, то не здатна до вдячности.
Справжня вдячність вчить нас глибоких стосунків з людьми, налаштовує на безумовну любов Бога і людей, розкриває радість відповідати їм взаємністю. І саме вдячність дає нам зрозуміти, що «блаженніше давати, ніж брати!» (Дії 20:35).
Справжня вдячність вимагає безумовности. Лише так ми виконуємо заповідь Ісуса: «Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!» (Лк. 17:10).
ВПРАВИ
Вправа 1
Пригадай усіх своїх ближніх: родину, друзів, колег. Запитай себе, чи не маєш ніяких претензій до кожного з них, чи не змушуєш до чогось?
Якщо будеш щирим і знайдеш претензії, задумайся, як намагаєшся вплинути на цю людину: пробуджуєш почуття провини, демонстративно страждаєш тощо? Як поводишся, коли хтось не виправдовує твоїх очікувань?
Порозмовляй із Богом про результати таких вправ. Проси Його, щоб лікував твоє серце із таких хворобливих постав і допомагав відкритися для Нього і ближніх.
Вправа 2
Згадай усе життя. Склади список людей, подій, внутрішніх переживань, за які відчуваєш вдячність до Бога. Намагайся бути спонтанним у цих вправах.
Коли ти усвідомив, що треба дякувати Богові за все в житті? Чи розвивався дух вдячности разом із духовним ростом?
Чи відчуваєш потребу розвивати поставу вдячности?
Що хочеш сказати Богові про свою вдячність Йому в окремі періоди життя? Про те, як зараз її дотримуєшся?
Вправа 3
Склади список людей, подій, внутрішніх переживань, за які ти ще не дякував Господові, або за які тобі важко подякувати, хоч відчуваєш, що вони були важливими. Може, це були якісь випробування, болючі переживання, через які Бог об’явив тобі правду про тебе і Свою любов до тебе.
Згадай найважчі життєві миті та ситуації, які, проте, виявилися корисні для твого духовного життя. Вибери ситуацію, яку вважаєш найважливішою і найскладнішою. Згадай усі почуття, пов’язані з нею. Не бійся знову відчути біль. Чи усвідомлюєш плоди цього досвіду? Чи відчуваєш потребу подякувати Богові за нього?
Вправа 4
Згадай людей, події і переживання останнього тижня, за які ти вже дякував Господові. Якими були хвилини твоєї вдячности? Чи за все ти подякував? Чи це звичайні людські справи, чи якісь надзвичайні події?
Чи задоволений ти своїми подячними молитвами останнього тижня? Що хочеш сказати Богові? Чи відчуваєш, що дух вдячности ще треба розвивати?
Вправа 5
Подякувавши Господові, перейди до людей. Чи часто дякуєш їм? Ідеться не про ввічливість, а про духа вдячности, який не потребує слів. Якщо ти вдячний Богові, Він покаже тобі людей, яким треба дякувати: вони були Його знаряддям для твого добра.
Згадай людей, які відіграли важливу роль у твоєму житті. Не забудь про тих, хто відійшов із твого життя. Їхні імена напиши на окремому листку.
У дусі молитви запитуй: що завдячуєш кожній із них? Чи ти показував їм хоч якось свою вдячність? Згадай людей, які зробили тобі багато добра, але яким ти не дякував, тому що був ще дуже егоцентричним. Пригадай тих, кому ти виявив невдячність. Подякуй їм тепер і проси Бога, щоб Він був їхньою нагородою.
Що прагнеш тепер сказати Богові? Можливо, хочеш щось у Нього попросити?