3 Івана 1:9-15 – Авторитет і приклад

«Я до Церкви писав був, але Діотреф, що любить бути першим у них, нас не приймає. Тому то, коли я прийду, то згадаю про вчинки його, що їх робить, словами лихими обмовляючи нас. І він тим не задовольнюється, а й сам не приймає братів, і тим, що бажають приймати, боронить, і вигонить із Церкви. Улюблений, не робися подібним до лихого, а до доброго: доброчинець від Бога, а злочинець Бога не бачив. Про Димитрія свідчили всі й сама правда. І свідчимо й ми, а ви знаєте, що свідчення наше правдиве. Багато хотів я писати, та не хочу писати до тебе чорнилом та очеретинкою, але маю надію побачити тебе незабаром, і говорити устами до уст. Мир тобі! Друзі вітають тебе. Привітай друзів пойменно! Амінь.»

Коли я був єпископом, мені подобалося, що доводиться перемикатися з національних і міжнародних проблем на дрібні, хоча і гострі, проблеми окремих церков, громад і людей. Так завжди буває в служінні: не устигаєш розібратися з глобальними питаннями, як починаються дрібні бурі в склянці води, до яких, втім, буває привернута увага багатьох.

Про Діотрефа ми не знаємо нічого за винятком того, що пише тут Іван. Зараз у моді «дзеркальне прочитання» новозавітних послань (схожі спроби відтворити телефонну розмову за репліками однієї сторони). Дехто навіть намагався реабілітувати Діотрефа, подивитися на ситуацію його очима.

Чи не застерігав сам Іван від людей, які можуть прийти з новим і спотвореним вченням? Можливо, Діотреф лише намагався забезпечити «чистоту» своєї церкви. Так, деяких могло засмутити, що він не дозволяє гостям брати участь у богослужінні. Та зате община вже точно не зіб’ється зі шляху і «ходитиме в правді». А щодо «що любить бути першим» – комусь же потрібно бути старшим. Можливо, у маленькій общині не знайшлося розумнішої і красномовнішої людини. Діотреф і його друзі могли поставити питання і таким чином: Іван вже дуже старий, – годі йому все контролювати. Ніби, міркувати з боку легко, а якби він розібрався в ситуації, то побачив би, що все не так просто.

Не треба великого розуму, щоб уявити ситуацію, за якої Діотреф виявляється, хоча і не святим, то вже в усякому разі, не таким лиходієм, як можна подумати з цього уривка. І можливо, ми зрозуміємо, що каже послання, лише спробувавши влізти в його шкуру.

У людських конфліктах рідко буває, що одна сторона цілком і повністю права, а друга цілком і повністю неправа. Зазвичай так і міркують, що кожен по-своєму винен. Втім, у строгому сенсі це правило працює не завжди: є справжні мерзотники, причому не лише коять зло, але і примушують жертв уявляти, що ті самі винні. Та все ж доводиться приймати рішення і виносити судження. І не усім вони сподобаються.

Людям, яким випало бути старшими в церкві, піклуватися про церкви, слід робити свою справу, незважаючи на труднощі. Адже відповідати вони будуть перед самим Богом. Іван добре знає, що означає зустрітися з живим втіленням Слова Божого, пізнати і полюбити Його. Це знання гамувало його і навчило, що головне на світі – любов Божа. Подібно до Мойсея, якого також звинувачували в зарозумілості, він був лагідний. Саме в цьому секрет його пастирської сили, як ми відчуваємо буквально в кожному рядку його послань. Він говорить те, що повинен говорити, хоча деяким «незалежним мислителям» з його церков і не до душі, що він нагадує їм про основи і про те, що він, Іван, дійсно поставлений на таке рідкісне і важливе служіння.

Іван попереджає Гая про Діотрефа. Діотреф любить бути на перших ролях (про які мріяли і Яків з Іваном в Євангеліях!). Любить величатися, як ті коринтяни, які повідомили Павлу (засновникові своєї общини!), що при наступному візиті він повинен представити рекомендаційні листи. Він розпускає про Івана злі плітки за спиною. Він відмовляє в гостинності справжнім християнам і карає тих, хто намагається поводитися інакше. Думаю, більшості з нас попадалися такі люди. Так, проти Діотрефа в нас є тільки слово Івана. Але я знаю, кому вірити.

Інша справа, незрозуміло, яке відношення має Гай до Діотрефа. Навіщо Іван попереджає Гая про те, що скаже, прийшовши в общину, в якій діє самоуправно Діотреф? Можливо, Гай сам з цієї общини або тісно пов’язаний з нею? Як би то не було, картина не ідилічна. Сказати можна одне. Є церкви, де люди занадто «милі» (інакше кажучи, занадто знервовані або слабовільні), щоб вирішувати проблеми серйозно, – у результаті ситуація стає гірше і гірше, від чого усім тільки нудно. Проте Іван не легкодухий. Якщо треба когось вчасно зупинити, він це зробить.

Інша справа – Димитрій. Судячи з усього, він повинен віднести лист Гаю, а тому потребує представлення (пор. Фіва в Рим. 16:1-2). Іван, та і не тільки він один, дуже високої думки про Димитрія. Про Димитрія свідчить навіть «сама правда» (в. 12), тобто він усією своєю душею, усім своїм серцем ввібрав правду євангельську. З ним сталася якісна зміна, яка помітна усім. Іван додає своє свідоцтво до свідоцтва інших, помічаючи: «Ви знаєте, що свідчення наше правдиве» (пор. Ів. 19:35; 21:24). Кращим аргументом тут служить не нагромадження клятв, але переконливість життя. Іван не збрехав би ні про Димитрія, ні про когось або щось ще.

Як і попереднє послання, це послання закінчується несподівано і словами про те, що автор вважав за краще б поговорити особисто. Звичайно, для листів така фраза взагалі характерна. Проте в даному випадку вона особливо відповідає тому, що в серці Івановому. Якщо особу людини пронизують любов і правда, вона може задовольнитися лише повноцінними людськими відносинами. А повноцінні відносини припускають можливість побачити, почути і навіть нюхати (у давнину запах грав більшу роль, ніж зараз).

Чому Іван передає привіт від «друзів», а не від «сім’ї»? Складно сказати. Не виключено, що знову перед нами конспірація: якби лист побачив сторонній, він не помітив би в ньому нічого особливого. І помилився б! Хоча це найкоротший текст у Біблії (219 слів, а в 2 Ів. – 245 слів), і хоча в ньому відсутнє навіть слово «Ісус» (пор. проте згадка «Ймення» у в. 7), він насичений духом Ісуса анітрохи не менше, ніж більш просторові тексти.

А в останньому вірші сказано про «мир». Це не той легкий мир, який виникає, коли ховаєш голову в пісок, а той, який приходить через рішення проблем зі знанням, що правда і любов – дві руки, якими Бог в Ісусі обіймає церкву і світ.

Попередній запис

3 Івана 1:1-8 – Гостинність людей Божих

Наступний запис

Юди 1:1-4 – Боротися за віру