Деякі зі середньовічних мислителів писали про обоження людини. Це слово – неймовірне. Згідно зі Святим Письмом, спокуса, якою змій бентежив Єву в Едемському саду, промовляла саме це:
«І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (Бут. 3:4-5).
Бути рівним Богові – це така перспектива, що Єва віддала за неї все. Не тільки те, що мала, тобто щастя в раю і мир, добробут і безпеку, але й те, чим сама вона була, тобто власну святість. Першим її досвідом після гріха була втрата спокою. Вони з Адамом сховалися в кущах, наївно вважаючи, що їх не видно. А коли Бог запитав про причину перебування в цьому незвичному місці, кожен з них склав свою провину на іншого. Адам пожалівся, що винна Єва, а вона зізналася, що все трапилося через змія. З Божої волі їм довелося покинути Едем і почати важко працювати, щоб утримати себе, бо сама природа повстала проти них. І так почалася кар’єра людини як землероба на неврожайній землі. Прагнення зрівнятися з Богом виявилося звичайною ілюзією, а після наслідків вони побачили, наскільки вона небезпечна.
Невдовзі після цього історія Вавилонської вежі (див. Бут. 11:1-9) показала людям, що неможливо побудувати таку будівлю, яка сягнула б неба. Там надто високий поріг, щоб можна було увійти туди без запрошення. Як і у випадку зла в Едемі, так і у Вавилоні, люди перестали розуміти один одного. Кожен почав говорити своєю мовою. Тому вони вже не могли жити разом, бо брак порозуміння породжує постійну нервовість, а цього довго не витримати.
На цьому трагічному тлі Старого Заповіту Ісус провіщає людині, що її слава навіть буде рівною Богові. В Об’явленні Івана Богослова читаємо:
Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його (Об. 3:21).
Неможливо уявити собі більшу честь. Сісти з Богом і з Ісусом на одному престолі – це чудовий образ того, наскільки великою є честь тих, які на небі. Богословською мовою це називається обожествлення, і стосується як душі, так і тіла.
Дивно, що людський шлях до неба схожий на те, що Єві в Едемі сказав змій. Ви станете, як Бог – це перша спокуса, з якою люди взагалі зіткнулися. То було ніби передчуттям того, до чого Бог поведе синів Адама завдяки усій історії спасення. Однак воно принесло фатальний ефект. Адже кожне прагнення стати таким, як Бог, для людини є недосяжним, це надто високо. Немає такої високої драбини, щоб можна було, спираючи її на землю, досягнути до неба. Шлях є зворотнім. Це Бог подає руку, і Божий престол можна посісти, тільки схопившись за цю Божу долоню і дозволивши піднести себе вгору.
Спокуса, якої зазнала Єва, дуже небезпечна. Бо добро і Боже прагнення вирізнити людину вона перетворила на духовний безлад і зло, яке тягнеться за людством до сьогодні. Ця спокуса тим більш підступна, що Бог справді хотів і хоче обожити людину. Він хоче, аби вона сіла на Його престолі як Боже дитя. Змій знав про це і придумав свій шлях «обожествлення». Він показав для цього такі засоби, які виявилися отруйними. Їх наслідком стала смерть душі, страждання і загибель тіла, котрі ранять людину і закривають їй шлях до Божої слави.
Обожествлення людини – це її участь у Божій славі.