Хоч спасенна людина після смерти як душа вже радіє на небі, для неї це не є природний стан. Тіло в спасенні також відіграє велику роль, і воно для Бога небайдуже. Щоправда, святий апостол Павло говорить про вчинки тіла, які ведуть до засудження, та про плоди Духа, які приносять спасення. Це роздвоєння випливає з того, що наша зранена первородним гріхом тілесна природа норовиться, не бажаючи підпорядкуватися Святому Духові. Тож її треба підкорювати, аби повернути їй спокій, і щоб вона не почала нам диктувати, яким чином ми повинні жити. Проте це не означає, що людське тіло позбавлене благодаті, і що людина з Божої волі повинна його скинути, як змія стару шкіру. Усе навпаки. Можна сказати, що Бог приготував для людського тіла найпрекрасніші почесті й несподіванки.
Коли ми читаємо опис створення світу в Книзі Буття, то зауважуємо, що всі живі створіння Бог поділив відповідно до їхніх видів. Це так звана творча справа розділення. Лише людство Він поділив відповідно до статі, створюючи людину як чоловіка і жінку на Свій образ і подобу. Що більше, звичайне людське тіло узяв на себе сам Бог. Досконалість опустилася до рівня посереднього, обмеженого часом і простором створіння. Це щось нескінченно більше, ніж з людини перетворитися на мурашку. Втілення Бога неможливо порівняти з нічим іншим на світі. Це найбільша з можливих відстаней, яку може подолати тільки Бог.
Завдяки цьому втіленню Бог послав нам Святого Духа, щоб Той підтримував нас на шляху до неба. Зранене злом тіло не було здатне підпорядкуватися законам, що управляли душами, і шляху до неба. Також з цієї причини Бог прибив до хреста Своє смертне тіло разом з нашим гріхом. Одночасно з цього хреста Він уділив Своїм учням Святого Духа, завдяки якому прямувати до неба і взагалі дотримуватися заповідей стало можливим. Напруга між духом і тілом – це щось природне на шляху до неба. Це не означає, що тіло само собою погане, а що воно є своєрідною сировиною, яка потребує обробки. Це наш кінь, на якому ми повинні доїхати до небесних воріт. Цей дивний кінь поводиться то як прудкий скакун, то нагадує впертого осла, але іншого транспорту ми не маємо, і Бог нам його не дасть. Якби цей транспорт сам по собі був поганий чи неефективний, Бог не погодився б таким самим чином прийти у світ через воплочення. Тому контроль над тілом та його примхами – це слушна справа, і це можливо завдяки Святому Духові, який є першим даром воскреслого Ісуса Христа (див. Ів. 20:22).
Є ще й інший спосіб вирізнити людину, що випливає з воплочення Бога. У старій церковній пісні співаємо про це важливі слова:
Жоден з ангельського війська не удостоївся ніколи того, чого удостоюється людина, Тіло й Кров приймаючи.
Тому ми є ніби видовищем для чистих духів у небі. Вони не заздрять нам через наші слабкості і минущість, адже вони прекрасніші. Вони не заздрять нам через нашу святість, бо самі такі чисті, що споглядають Бога у всій Його славі. Утім, вони не можуть увійти з Богом у таку єдність, як людина, що має тіло, тобто приймає Ісуса під видами Найсвятіших Таїн. Лише це є нашою перевагою.
Бог вирізнив людське тіло, коли сам став людиною задля нашого спасення, і живить нас самим Собою.