Гадаю, що ви не маєте рації, коли багато читаєте під час молитви. Читання – більшою мірою, аніж живити вашу молитву, – лестить вашим смакам, щоб не сказати: вашій ненаситності – у тому, що стосується думок. Відкладіть, отже, набік усі книги – краще задовольніться читанням «наймудрішої книги», як її назвав кюре з Арсу[1], коли складав їй похвальне слово.
«Хрест, – сказав він, – це наймудріша книга з усіх, які можна прочитати. Ті, що не визнають цього, є неуками, хоча й визнають инші книги. Немає правдивих мудреців, крім тих, які люблять її, радяться з нею, заглиблюються в неї. Якою б гіркою не була ця книга, для них немає нічого кращого, аніж зануритись у неї. Що більше вони вчаться в неї, то більше бажають залишатися в її школі. Час там минає непомітно. Дізнаєшся все, про що хочеш дізнатися, і ніколи не набридає те, що там скуштуєш».
Здається, я знаю, що ви відповісте на це: «Мова цієї книги мені незнайома». Від вас залежить, чи вивчите ви її. Християнин не може її ігнорувати: це мова Бога. Погляньте на всіх тих людей молитви, на зображення святих, що їх донесла до нас християнська іконографія; гравюри, мініятюри, картини показують нам їх біля підніжжя хреста або з розп’яттям у руках, як вони намагаються розгадати його послання: хіба не очевидно, що відтепер жодна книжка більше не має шансу відвернути їх від медитування над хрестом, цим «листом любови від Небесного Жениха»?
[1] Кюре з Арсу (Жан-Марі Віянне, 1786-1859), святий – французький священик. Був сільським парохом (кюре) в Арсі (Бургундія), своєю святістю притягуючи до цієї маленької парафії численних паломників, які шукали миру для душі і зцілення для тіла. Прославився як сповідник (часто проводив у конфесіоналі по 16-20 годин на добу), а також дивами, які примножили його репутацію як святого. Проголошений небесним патроном парафіяльних священнослужителів