Якщо Боже милосердя є початком усього творіння і саме воно вимагає і уможливлює милосердя одних до одних, тоді найважливішим для нас буде завжди нове пережиття досвіду Божого милосердя.
Письменник Франц Кафка написав роман, що називається «Процес». У ньому розповідається про чоловіка, котрого одного дня, з невідомих причин, проголошують арештованим, проте йому дозволено продовжувати жити його звичайним життям і виконувати його роботу простого службовця. Розпочинається виснажливе розслідування задля вияснення мотивів, суд, обвинувачення, засідання. Але ніхто йому не може нічого сказати, окрім того, що над ним провадиться процес. Аж доки одного дня не прийшли його арештувати для виконання вироку.
Під час подій довідуємося про три можливості розв’язання проблеми для цього чоловіка: повне виправдання, видиме виправдання і відтермінування вироку. Видиме виправдання і відтермінування зовсім не розв’яжуть проблеми. Вони принесуть обвинуваченому лише нестерпну непевність на ціле життя. У повному оправданні ж «судові акти мусять бути повністю знищені, цілковито вилучені з процедури. Повинне бути знищене не тільки обвинувачення, але й протокол і навіть вирок, все повинно бути знищене». Та стосовно цих, таких бажаних, повних виправдань, невідомо, чи хоч коли-небудь вони були. Про них існують тільки «красиві легенди». Твір закінчується, як і всі інші твори цього автора: лише здалека ледь видніється розв’язка, до неї з тривогою наближаєшся, ніби в нічному кошмарі, без жодної можливості досягти її[1].
Слово Боже передає нам неймовірну новину, що «повне виправдання» для людини існує. Це не лише легенда, не якась красива, але недосяжна річ. Ісус знищив «рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті» (Кол. 2:14). Він знищив усе. «Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі» (Рим. 8:1). Жодного засуду! Будь-якого! Для тих, що вірують в Ісуса Христа!
В Єрусалимі була чудесна купіль, і перший, хто занурювався в неї після того, як вода була зрушена, виходив зцілений (див. Ів. 5:2-15). Проте реальність також і тут безконечно більша від символу. З хреста Христового пробилось джерело води і крові, тож не тільки хтось один, а всі, хто занурюються в нього, виходять зцілені.
Після хрещення такою чудесною купіллю є таїнство покаяння. Іноді корисно висповідатись «позачергово», тобто по-іншому, ніж завжди, коли щиро дозволяємо Утішителю «схилити нас до визнання гріхів».
Тут є момент особливої благодаті, коли не лише індивід, але ціла спільнота стає перед Богом у цьому покаянному дусі. Від глибокого досвіду переживання Божого милосердя люди виходять оновлені та повні надії: «Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом» (Еф. 2:4-5).
[1] F. Kafka, Il processo, Garzanti, Milano 1993, ст. 129 і наст. (Ф. Кафка, Процес).